Антологія одного вірша

авжди любуюся жнивами

Завжди любуюся жнивами —

Воістину свята пора.

Турбота Господа над нами —

Поля, що сповнені добра.

Погладжує липневий вітер

Пшениць чуприну золоту,

А десь вже зібрано в засіки

Зерно добірне на току.

За днями дні, проходять грози.

«Чому ж комбайн косить не йде?»

Ще трохи і зерно, як сльози,

На вогку землю опаде.

Є добрі хазяї й недбалі,

А Бог добро подав усім,

Та не усі його зібрали,

Щоб був у них з достатком дім.

Люблю жнива. Благословінням

Колосяться поля у всіх.

Даруй же, Господи, прозріння,

Як слід нам ставитись до них!

Ольга ЛАЗАРУК.

м. Чернівці.

Порубана, але не вбита,

Замулена, але жива,

Моя ти мово сумовита,

М’яка з вербового шитва.

Не залишай мене у скруті,

Коли ні сміху, ні плачу.

Не віддавай

в полон манкуртам,

Де рідне слово не почуть.

Не пробачай мені, сіромі,

Коли тебе під корінь жнуть,

Коли безбатченки із дому

Одну, мов покритку, женуть.

Тебе не висіять крізь сито,

Не розмінять на мідяки.

Моя ти мово росяниста,

Не запресована в тюки.

Мого життя свята основа.

Нема у тебе куцих меж.

Убити можеш дієсловом

І дієсловом любиш теж.

Нема у тебе ні світання,

Ані смеркання — жити й жить!

Ти вся одне, одне повстання,

Яке в віках не задушить.

Микола ПАЛІЄНКО.

м. Одеса.

Піхота

Завжди, де складніша робота,

Де море багнюки й піску,

У бій поринає піхота,

В гарячу атаку стрімку.

Піхота не вміє страждати,

Не кидає друзів в бою,

Готова всі сили віддати

За дім, за Вкраїну свою!

Людмила КЛІЩЕНКО,

військовослужбовець
за контрактом, старшина.