• Далеке — близьке

А сад росте...

Василь САДОВИЙ.

Закарпатська область.

Днями делегація з Велятина Хустського району побувала в румунській комуні Тарна-Маре. Місцеві жителі шанують українців, знають нашу мову і вже вдруге провели фестиваль української вишиванки.

ПІД ЧАС поїздки учасники делегації навідались у Марамороську місцевість, де колись було українське село Вагаш. Між Велятином і колишнім селом Вагаш всього 2 кілометри відстані і… українсько-румунський кордон. Тож довелося подолати 70 кілометрів, щоб потрапити до села, де колись жило чимало родичів велятинців. Селяни з України возили до Румунії товар на обмін чи продаж, пасли вівці на румунській території, а жителі Вагаша тими ж стежками ходили на базар до Хуста та Тячева, церковними процесіями йшли на храмові свята у Велятино та Бороняво. Так було ще в 40-х роках минулого століття. А перша українська сім’я поселилась у Вагаші приблизно 200 років тому. Зараз на цьому місці вже немає жодної хатини, про колишнє поселення нагадує хіба що церковний іконостас, який зберігається в музеї історії Сату-Маре.

«Дуже цікаво було пройтися територією колишнього українського села, — розповідає учасниця поїздки Жанна Микитюк, — уявити, як колись тут вирувало життя, побачити сад, посаджений нашими дідами-прадідами, який досі росте...»

1920 року внаслідок Тріанонського договору 5 сіл Угочанського комітату (нинішнього Берегівського району) перейшли до Румунії. Потім радянська влада повернула деякі територіальні громади Закарпаттю, а село Вагаш залишилося румунським. У 1947-1948 роках його жителі почали масово емігрувати: близько 500 українців поселилися компактними групами у Таховській і Зноймській округах та в місті Хомутов (Чехія), решта поступово переселилась до румунського міста Тімішоара.