• Проблема

Кому усміхнеться літо

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

Рівненська область.

На фото автора: Іван Дячук із юними відпочивальниками.

Торік міські діти провели канікули на асфальті, відкритися бодай у серпні ризикнули лише поодинокі табори в Україні. Втім, і нинішнє літо усміхнеться аж ніяк не всім дітлахам: кількість стаціонарних закладів для дитячого дозвілля та оздоровлення невпинно зменшується.

_{Запрошують на відпочинок}

НА РІВНЕНЩИНІ з дотриманням карантинних норм та рекомендацій санітарних лікарів дітей готові прийняти кілька закладів. Серед них — санаторно-оздоровчий комплекс «Країна мрій» (колишній «Корчагінець»), що в Острозькій територіальній громаді, в мальовничій лісовій місцині.

— Торік ми єдині в області ризикнули відкритися на одну зміну, в серпні, аби бодай утримати базу, яку створювали роками. І зазнали збитків, адже відповідно до рекомендацій комплекс був заповнений тільки наполовину. Нині підготували його до відкриття сезону просто на ентузіазмі наших працівників — звичайних селян, які хочуть мати бодай якийсь заробіток, — розповідає директор «Країни мрій» заслужений працівник освіти Іван Дячук. — Дуже сподіваємося, що нам таки вдасться відпрацювати хоча б три зміни, які ми вже розпланували. Першу розпочали 12 червня. Вона тривала у дусі пригод Гаррі Поттера (популярний цикл романів британської письменниці Д. Роулінг), друга, що стартувала на початку липня, — музейна, а третя буде ювілейною: саме в серпні «чорнобильського» 1986 року ми вперше прийняли дітвору. Відтоді жодного літа не зачинялися. До речі, торік у нас ніхто з дітлахів не захворів.

Зі своїх 35 років повних 30 комплекс відпрацював під знайомою кільком поколінням назвою «Корчагінець». А в ході декомунізації змінив назву. Персонал опитав дітей, і вибрали ту, за яку висловилася більшість, — «Країна мрій». А прапор «Корчагінця» урочисто пронесли на лінійці й передали на зберігання до музею комплексу: все це бачила на власні очі. От що значить мати мудрого керівника! Іван Дячук приїхав сюди, щойно заклали перший камінь у будівництво тоді міжколгоспного табору відпочинку: кожне з агрогосподарств краю спорудило по будиночку за власним проєктом. Усі вони служать уже кільком поколінням школярів. Телефони в директора цими днями не змовкають — люди активно цікавляться, як оздоровити дітей, що таки засиділися по домівках.

_{На все потрібні кошти}

ГОЛОВНЕ, звісно, фінансування. Вартість одного ліжко-дня в «Країні мрій» (як і в решті закладів області) — 430 гривень. Помножте це на 21 день (оздоровча зміна) чи на 14 (відпочинкова) — набігає немаленька сума. У попередні роки відповідно до обласної програми оздоровлення та відпочинку дітей певні гроші на співфінансування путівок в оздоровчих закладах області надавав обласний бюджет, бо вже не перший рік табори працюють без участі Фонду соціального страхування.

У нових адміністративних реаліях кошти пропонують шукати в територіальних громадах: їх на Рівненщині 64, і всі працюють на прямих відносинах із держбюджетом. Логічно — чому б громадам не подбати про своїх дітей? Утім, навіть на папері власні програми оздоровлення розробили аж ніяк не всі, не кажучи вже про реальне виділення коштів. Приміром, Рівненська міська громада, маючи комунальний заклад «Електронік-Рівне», передбачила на цю мету понад 9 міль-йонів гривень. Тож із перших днів червня табір відпочинку заповнений ущерть. Але чвертьмільйонне місто з його можливостями не порівняти із сільською віддаленою громадою. Оскільки ж згадана обласна програма досі діє, чому б, так би мовити, не підстрахувати громади, більшість із яких від початку року опинилася в нових реаліях. Проте на неї передбачено лише… 450 тисяч гривень — крапля в морі!

У ст. 7-й Закону «Про оздоровлення та відпочинок дітей» чітко записано, що відповідальність у цьому питанні самоврядування і виконавчої влади спільна. А всі діти незалежно від того, живуть вони, умовно кажучи, на Печерських пагорбах чи в у провінції, перед законом рівні, чи не так?  Утім, приміром, рідна для «Країни мрій» Острозька територіальна громада, що утворилася в межах колишнього однойменного району, передбачила тільки пів мільйона. Хотіли б більше, каже її голова Юрій Ягодка, але не мають змоги: занадто багато повноважень делегувала держава, не підкріпивши їх фінансовим ресурсом.

Заступник голови Рівненської ОДА Людмила Шатковська вважає, що за бажання гроші можна віднайти, адже місцеві бюджети здебільшого виконуються і навіть перевиконуються. А за підсумками першого півріччя за такої умови їх можна переглядати й відповідно перерозподіляти кошти. От лише «бю-джетні» сесії у громадах, у кращому разі, пройдуть наприкінці липня. Додайте невід’ємну фінансову бюрократію — і на сезон-2021 сподіватися тим, хто досі нічого не виділив, уже не доводиться.

Друга проблема — налагодити роботу в карантинних умовах. «Керуємося постановами головного державного санітарного лікаря, які, зокрема, передбачають заповнення закладів на 50%, та роботу персоналу вахтовим методом — тобто без виїзду з території закладів. До того ж перед відкриттям оздоровниці мали провести лабораторні дослідження води, медогляди всіх працівників, погодити з нами меню та списки постачальників продукції», — сказав на початку сезону перший заступник начальника головного управління Держпродспоживслужби області Олександр Костюк. Представники Держслужби з надзвичайних ситуацій наголошують на дотриманні правил протипожежної безпеки, які, до речі, постійно змінюються.

_{Вистоїмо?!}

ТОМУ нечисленний персонал оздоровчих закладів крутивсь, як білка в колесі. А на додачу до всього працівники змушені були пройти атестацію.

— За 40 років роботи директором пережив не одну перевірку, — каже Іван Дячук. — Корінь проблеми в іншому: дитяче оздоровлення перестало бути пріоритетом для чиновників різних рівнів. Тому чим далі, тим більше воно стає головним болем нашим та самих батьків. Між іншим, якщо заповнити заклади на 50%, то вартість ліжко-дня має бути щонайменше 800 гривень, адже і котельня, і лазня працюватимуть! До нас приїжджають виключно здорові діти, то чому тоді їх має бути половина?

До речі, норму про наповнення закладів, як і про роботу вахтовим методом, таки скасував головний державний санітарний лікар. Проблематичним є і медогляд працівників, адже не всі лікувально-профілактичні установи погоджуються це робити навіть за гроші. Де їх узяти, теж питання, хоча законодавство передбачає безкоштовні медичні перевірки. Нелегко знайти, скажімо, інженера з охорони праці — насамперед через мінімальну оплату його роботи та максимально велику відповідальність. Педагогічні університети скасували практику для студентів, тож і вожатих десь треба шукати.

Словом, проблема на проблемі їде — і нею ж підганяє! Щороку дивуюся: як той-таки Іван Дячук усе це витримує? Адже час нині такий, що і авторитет, на жаль, не в пошані, і в суть питання глибоко ніхто не вникає… Таке враження, що десь там нагорі запрограмували будь-що знищити дитяче оздоровлення на стаціонарній базі. Назавжди! І тільки ось такі острівці професійності стоять до останнього. Бо тут просто люблять дітей — ось і вся відповідь тим, хто, очевидно, накинув оком на матеріальну базу, яку створили наші батьки й діди.