Несподівані епітафії

Олександр БОРЩЕНКО.

м. Ірпінь

Київської області.

На устах його смерті

печать.

Жаль. Правдива була

людина.

Тільки руки з могили

стирчать —

Отакенну спіймав рибину.

* * *

Напис цей хай усім натяка:

Тут покійник німіший

за крицю —

Умудрився підлиза свого язика

Стерти геть об чужі сідниці.

* * *

Був молодим і не минав

спідниць.

До старості умів любити.

Як постарів, без молодиць

Йому перехотілось жити.

* * *

Ти так замучив нас брехнею,

Що над могилою твоєю

Усім не віриться й тепер,

Що ти помер.

* * *

В житті він прикидавсь дурним.

Казав — таких минає зло.

Тепер земля лежить над ним.

Хоч раз не повезло.

* * *

І не поет, і не артист,

Хоч пам’ятник

на повен зріст.

Не був героєм на війні,

Не відзначався в пресі.

Зате «крутий» тут —

не в труні,

А в «чорнім мерседесі».

* * *

Посіяв злий багато зла.

А жив безкарно.

А на поруки смерть взяла

Його не марно.