• Плата за проїзд

По-європейськи

Юрій БЕРЕЗА.

м. Рівне.

— Куди нам, Іване, братися до тієї Європи!

— Ти що, Остапе, маєш на увазі?

— Ліфти! У Європі вони платні, тому і порядок. Їх ніхто не псує, безпечні, бо якісно обслуговуються. А в нас не ліфти, а пересувні туалети, в яких можна заночувати чи на той світ полетіти...

— Твоя правда, Остапе. З ліфтами у нас суцільна біда: більше стоять, ніж працюють. Через варварське ставлення самих мешканців багатоповерхівок, через брак коштів на ремонт, інші болячки. Але здивую тебе: в нашому будинку Європа поселилася! Ще в день новосілля. У нас ліфти платні.

— Не бреши!

— Щоб я пенсії позбувся. Пішли побачиш.

— Гаразд...

— Нам на який поверх?

— На дев’ятий.

— Тисни на кнопку... Заходь. Тисни знову... Поїхали...

— А чому темно? І тхне, як у бочці з-під оселедців. Де ж порядок? За що тут платити?

— Мовчи.

— А коли платити і кому?

— На виході, батечку! Готуй гаманець!

— Це ти, друже? Щось голос у тебе змінився...

— Ні, це вже вони, касири.

— Щось їх не бачу...

— Слухай, старе доробало, хочеш навіки у цій будці зостатися, побалакай...

— Не хочу. Хочу вийти.

— Отак-то, їдь, поки їдеться...

— Приїхали, давайте гаманці!

— Іване, я вже даю.

— Я, Остапе, також. Вискакуймо...

— Ну ось, переконався, що в нашому будинку ліфти платні? Європа!

— Переконався, най би його дідько вхопив. Але де комфорт? Де бодай лампочка?

— Ти ще хочеш, аби бандюги обличчя свої присвічували? Добре, що везуть.

— Може, й так. Живіть по-європейськи, а ми в своїй багатоповерхівці вже якось без плати обійдемося. Втім, передове поширюється досить швидко. Треба буде співмешканців попередити...