Дослівно

Геннадій Друзенко, міжнародний правник.

Доки прийом нових членів до Північноатлантичного альянсу відбувається шляхом консенсусу, Україні членство в НАТО не світить. Саме тому, що в нас восьмий рік триває війна з Росією. І тому, що європейці (можливо, крім поляків та прибалтійців) навіть у нічному кошмарі не можуть собі уявити зіткнення з росіянами на полі бою. Вони кістьми ляжуть, аби Україна не вступила до альянсу і в них не виникло формального зобов’язання боронити нашу незалежність та територіальну цілісність.

Тому балачки про вступ до НАТО тільки послаблюють нашу обороноздатність. Бо подібні до обіцянок підмоги, яка не прийде. А це дезорієнтує наш народ у питанні, де саме лежить ключ до перемоги над російським агресором.

Усім адептам близького вступу України до НАТО пропоную замислитись, чому велика Польща (Друга Річ Посполита) 1939 року щезла з політичної мапи за три тижні, а маленька Фінляндія встояла проти сталінських армад. Бо перша сподівалася на союзників, а друга на себе.

Це не означає, що Україні не потрібні союзники, співпраця з НАТО чи статус «головного партнера США поза НАТО». Або що нам не потрібна союзницька допомога та підтримка. Але це означає, що в політиці потрібно тверезо оцінювати реалії. А реалії такі, що ми можемо сподіватися тільки на самих себе.