• Далеке-близьке

Повернення легендарного фотомитця

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

У Мурованих Курилівцях Могилів-Подільського району на стіні місцевого будинку культури з’явилася меморіальна дошка Якову Давидзону — відомому фотографові, лауреату Шевченківської премії. Тут, у мальовничому подільському містечку на річці Жван, у бідній багатодітній єврейській родині, 27 лютого 1912 року народився хлопчик, якому судилося стати одним із найкращих українських фотожурналістів.

ПРО ТАКИХ людей, як Яків Давидзон, кажуть: створив себе сам. Сталося це у Києві, куди після закінчення школи в Мурованих Курилівцях хлопчина виїхав на роботу, де влаштувався на меблеву фабрику імені Боженка. З цього кмітливого і сумлінного єврейчика, може б, вийшов знаменитий мебляр, якби…

Якось Яшуні дружина подарувала фотоапарат «Фотокор» із розсувною «гармошкою» і дерев’яним штативом. І світлопис став його захопленням.

У вільний час столичний мебляр багато фотографував. І невдовзі здобув визнання, на яке й сам не сподівався!

…У день перших виборів до Верховної Ради країни (12 грудня 1937 р.) Давидзон зробив знімки на виборчій дільниці заводу «Ленінська кузня» і кілька з них віддав у редакцію вечірньої газети «Більшовик». Один із них надрукували. Ним і дебютував у «вечірці» вже як позаштатний фоторепортер.

Невдовзі молодого хронікера запросили на постійну роботу в республіканську газету «Колгоспник України» (нинішні «Сільські вісті»), потім — у фотохроніку РАТАУ (Радіотелеграфного агентства України).

Знімав великі будови соціалізму — «Азовсталь», «Дзержинку», ХТЗ…

Було багато планів, які перервала війна.

Зарахували Давидзона кореспондентом газети «За Радянську Україну» Південно-Західного фронту. Її редагував полковий комісар Микола Бажан, а членами редколегії були Олександр Корнійчук і Ванда Василевська.

Вже стали хрестоматійними його знімки, де у військовій формі Олександр Довженко і Андрій Малишко десь на полі, розкривши планшет, щось обговорюють…

В архівах збереглися його унікальні світлини боїв поблизу Харкова, Воронежа, Сталінграда, великий фотоматеріал про українських партизанів, який уже після перемоги він видав у трьох книгах.

Майже 50 років Яків Борисович працював фотокореспондентом газети «Радянська Україна» (згодом — «Демократична Україна»). Спішив зафіксувати все, що відбувалось навколо, — воїнів, які увійшли в щойно звільнений Київ, перший трамвай, що рушив по місту, людей, які розчищали зруйнований Хрещатик. Зняв осквернені фашистами могилу та музей Тараса Шевченка в Каневі. У свята та під час ветеранських зустрічей надівав свій синій берет з червоною стрічкою навкіс, бойові ордени й медалі і виходив на свою репортерську роботу.

Давидзону позували уславлені маршали: І. Конєв, В. Чуйков; хірурги: М. Коломійченко, М. Амосов; вчені: Б. Патон, В. Глушков; авіаконструктор — К. Антонов; космонавти: Ю. Гагарін, П. Попович, В. Терешкова; письменники: П. Тичина, М. Рильський, М. Стельмах, О. Вишня, Ю. Яновський, В. Сосюра, О. Гончар; композитори: Л. Ревуцький, П. Майборода; художник — В. Касіян…

Яків Давидзон умів розговорити свого героя. Якось в Україні гостював президент В’єтнаму Хо Ші Мін. Дорогою на Київ знаний фотокореспондент умовив організаторів візиту високого гостя зупинитись у зеленому гаї, щоб на природі, у неофіційній обстановці, сфотографувати в’єтнамського президента. Яків Борисович попросив главу іноземної держави, аби той… запалив цигарку, сів на траву, підвів голову і усміхнувся.

Після «фотосесії» задоволений вождь В’єтнаму навіть пожартував на адресу винахідливого хронікера: «Ви єсть совєтський експлуататор!».

Той пам’ятний знімок публікувався не лише в українських, а й зарубіжних газетах, на міжнародних фотовиставках відзначений преміями і дипломами.

Якова Давидзона любили не тільки герої знімків, а й колеги. Він довго очолював секцію фоторепортерів і художників Спілки журналістів України, щедро ділився досвідом із колегами.

Яків Борисович переніс два інфаркти. Проте щоразу, коли зводився на ноги, брав фотоапарат і йшов робити знімки. На схилі літ, коли померла дружина, він виїхав до доньки у США. На чужій землі був удостоєний звання почесного доктора Фічберзького коледжу (штат Массачусетс).

Помер знаменитий український хронікер у місті Вустер (США) 26 січня 1998 р. Але у забуття не відійшов…