Давай закуримо, братане!

Володимир КОЛОДІЙ.

с. Вільховатка Чутівського району

Полтавської області.

В одному з колишніх полтавських колгоспів розводили овець. І завжди літом купали їх у спеціально приготовленому «солярії», щоб уберегти від хвороб і паразитів. І це звичайно допомагало. Стадо було здорове, стабільне.

Семена, великого й дужого барана, купали останнім. Знаменитим він був іще тим, що вмів курити. Цього навчив його зоотехнік. Якщо баран бачив, що хтось із чоловіків димить цигаркою, підходив до курця і дивився на нього так проникливо, жалісливо, що той мусив спитати в нього: «Що, Семене, закурити хочеш?» І, не шкодуючи цигарки, пригощав непроханого гостя. Семен акуратно брав цигарку губами та, як справжній курець, починав і собі диміти.

Отож вівчарі купають овече стадо... Баран од стада відволікся, бо побачив, що ветлікар курить, і попрямував до нього. І за давньою звичкою своїм гострим поглядом став випрошувати цигарку. Мовляв, що ж ти, скнаро, вчений жмикрут, сам куриш, а мені не пропонуєш. Ветлікар узяв й подалі відійшов од рогатого капосника. Семен за ним... Коли ветлікарю набридло бігати від упертого барана-курця, взяв і засунув йому в рот цигарку. Тільки іншим, запаленим, боком... Семен струсонув головою, мабуть, обпік язика... Але жодного звуку не подав. Цигарку виплюнув, від ненависника відійшов. Щоправда, вбік. І далі став спостерігати за дійством біля овечих «ванн».

Зоотехнік бачив їхню сутичку і порадив ветлікарю: «Стережись тепер, Сергійовичу, він обов’язково тобі віддячить!». Сергійович із його жарту тільки посміявся. Махнув рукою: «Баран є баран, йому лише нові ворота показуй чи подавай!..»

А тим часом й купання овець добігло кінця. В денній суєті усі забули про рогатого «курця». Почали закривати ворота, але не встигли оглянутися, а Семен тут як тут, та ще й вдався до крутих викрутасів. Із усієї своєї сили, мабуть, помноженої на ненависть до ветлікаря, підніс його рогами з грішної землі під самі небеса. Вівчарі й пастухи, побачивши витівку барана, попадали в траву зо сміху. Потім Семен удруге до нього як реп’ях пристав, утретє... Баран, а це усі «глядачі нерозафішованового концерту» бачили, був дуже задоволений собою. Правда, ніхто йому не зааплодував...

Помста була страшна! Навіть не кожному зрозуміла.

...Випадок цей, досить потішний, за черговою партією в шахи одного разу мені розповів свідок цієї несподіваної розправи над ветлікарем, мій сусід — колишній чабан колгоспної отари. А які уроки з цього прикрого випадку виніс лікар? Звичайно, і далі не давав Семенові закурити, тримався від нього завжди подалі...

За справедливу відплату самому баранові ніякого суду не було...

У селі нашому ще й досі побутує для таких зарозумілих колючий терновий жарт: «Немає на нього барана Семена!»