• Чим душа багата

Квітне «Лілея»

Ганна БОЙЧУК.

Кіровоградська область.

Новоградівка — мальовниче степове село в Бобринецькому районі. Тут дуже гарно й затишно, обабіч невеличкої річки Богодушної дві прямі, мов під лінійку, вулиці. А у центрі, серед крислатих дерев, височіє сільський будинок культури. Йому вже добрих пів століття.

СТАРШІ селяни пам’ятають, як споруджували його в 1970-ті роки минулого століття і скільки було навколо цієї події радості! Головував тоді у колгоспі Юрій Федорович Соловйов, дбав не лише про врожаї та надої, але й про те, щоб людям було де зібратися, концерт подивитися, кіно. Новоградівка ожила, раділа, в осередку культурного життя завжди було людно й весело. Все село прикипіло до драмгуртка — одні артистами, інші глядачами. Поспішали на репетиції дорослі, школярі займалися в гуртках, старша молодь полюбляла дискотеки. Досі добрим словом чоловіка згадують.

Може, в цьому клубі, як у сотнях інших сільських, і завмерло б життя на якійсь печальній ноті, якби не «Лілея». Народилась вона 15 років тому з легкої руки тодішнього сільського голови Ольги Костянтинівни Маркової, директора будинку культури Олени Миколаївни Нечай і музичного керівника Вадима Миколайовича Жука. Жінки створили вокальний гурт, який отримав назву витонченої квітки, символу ніжності, жіночності. Зібралися не професіональні виконавиці, а талановиті активні жительки села, закохані у пісню. І повели свою мелодію! Село завжди з піснею, так легше переживати скруту, а радіти й поготів. Там, де збирається рідня з нагоди днів народження, проводів в армію, урочистих дат, неодмінно звучить «Ой у полі три криниченьки», «Цвіте терен», «Розпрягайте, хлопці, коней».

Валентина Іванченко, учасниця ансамблю, небагатослівна. «Сцена для мене все!» — каже молодиця. Співала сольно, в дуеті, в хорі. Пам’ятає дитинство у колі великої тоді співочої рідні, де збирала до гурту людей радість зустрітися й поспівати. Іноді матуся Лідія Іванівна Рахуба просить доню наспівати щось, як та приходить із репетиції. Досі згадує, як зраділа, коли «Лілея» усім гуртом в яскравих строях завітала на подвір’я з нагоди її 85-річчя й влаштувала такий собі невеликий концерт, щоб щиро привітати жінку.

Такі святкові подарунки землякам співочий колектив робить часто з нагоди особливих дат і подій. Завершиться карантин, неодмінно продовжать дарувати односельцям приємні сюрпризи.

Директор будинку культури і художній керівник «Лілеї» Олена Нечай розповіла, що колектив не має свого баяніста — приїздить із Бобринця Андрій Куцюрюба, розкладе мелодію на голоси, послухає дівчат, підправить, а далі все самі. Кожна душу переливає у пісню свою.

— Зараз у «Лілеї» творчий розквіт, — каже пані Олена. — У репертуарі добра півсотня пісень — ніжних, життєрадісних, пісні линуть від душі і торкаються самого серця. Це й обрядові, й побутові, патріотичні, ліричні, жартівливі. Є найулюбленіші — «Біля річки, де калина...», «Біла хата», «Мамина коса», «Черешенька», «Гуляй, село», «Баяніст», «Цвіт пахучий, білий». Репетиції колективу відбуваються дружно, невимушено, як у хорошій родині. Це спілкування додає снаги. У селі, надто навесні, завжди багато клопотів: у господі, на городі. Встигай усьому дати лад. Здавалося б, наробилися, то вже не до пісень. Але це не про наших учасниць. Найкращі мами і бабусі, турботливі дружини й умілі господині — різні за віком, вподобаннями, характером та професією — на роботі і вдома вправно господарюють, й від душі поспівати збираються. Кожна з них заслуговує на добре слово й велику повагу. Дуже приємно, що сільська рада ніколи не стояла осторонь проблем сільського будинку культури. Тож маємо сучасну музичну апаратуру, приміщення на час концертів, репетицій опалюється.

Творчі успіхи новоградівських аматорів відзначені численними дипломами та грамотами. А втім, найдорожчі глядачі й поціновувачі живуть поруч — у рідному селі. Під час концертів у будинку культури в залі жодного вільного місця, а зі сцени лине, полонить, розливається неосяжно пісня…