Він дотепний чоловік, а вона смішлива жінка!

Андрій ХЛІБОПІК.

смт Баштанка

Миколаївської області.

— Миколо, це недобре... — каже сусід Миколі.

— Що саме? — запитує той.

— Гуляти з моєю жінкою.

— Чужа сім’я — загадка. Вона каже, що це добре, а ти — навпаки!

* * *

Жінка розповідає чоловікові:

— Учора Нечипоренки поверталися додому, і коли заходили в під’їзд, то на чоловіка впав шматок цегли. Дружина ж ішла позаду, і їй нічого.

— Так йому й треба. Буде пам’ятати, що жінку завжди пропускають поперед себе.

* * *

— Ой, Петре, гляди, бо скажу твоїй жінці, що ти мене цілував.

— Я ж лише разочок...

— А ти хіба більше не хочеш?

* * *

Підійшов Іван до сусідової садиби та й гукає:

— Василю, виходьте на вулицю, побалакаємо трохи!

— Та я б із задоволенням, так жінка не пускає...

— А ви беріть і жінку.

— Еге, таке сказали! Тоді нам доведеться тільки її і слухати!

* * *

Один худющий чоловік заздрісно дивиться на рожевощокого здоров’яка і запитує його:

— Від чого ви такий свіжий і здоровий?

— А я їм багато хрону, — з усміхом відповідає здоров’як.

— Як же ви його їсте?

— Із салом!

* * *

Розлучена жінка розповідає чоловікові, з яким збирається взяти шлюб:

— ...А розлучилася я з ним, бо мусила щодня бігати в магазин по горілку!

Той махнув рукою і заспокоїв:

— Ет, пусте, я сам бігатиму!

* * *

— Куди це тебе так пізно несе, та ще й з ліхтариком? — запитав сусід молодика, що за роботою світу білого не бачив.

— До нареченої, — відповів той.

— Боягуз нещасний! Я до своєї нареченої навіть найтемнішої ночі ходив без ліхтаря.

— Я так і подумав, коли побачив вашу дружину.

* * *

— Слухай, Іване, — звертається жінка до чоловіка, — люди кажуть, що ти до Марини ходиш...

— Це їхня справа.

— А ще кажуть, що вона про те язиком плеще по селу...

— Це її справа.

— Ну то я їй усі вікна повибиваю!

— Це твоя справа.

* * *

— Андрію, цієї ночі мені наснилася твоя жінка.

— І що ж вона тобі розповіла?

— Уяви собі, мовчала.

— Значить, це була не моя жінка.

* * *

— Дядьку Петре! Я обробив картоплю хлорофосом, а через годину пішов дощ. Як ви вважаєте, загинуть жуки чи ні?

— Як тобі сказати, Миколо... Поздихати, вони, звичайно, не поздихають... Але того здоровля, що мали, вже не матимуть!

* * *

— Дядьку, підвезіть!

— Я вже одну підвіз, а вона і досі на мені їздить...