• Дорогу інвестиціям!

Дайте гроші, бо ми хороші

Володимир СУБОТА.

м. Харків.

На фірмі «Крутимо-вертимо» делегацію інвесторів із острова Балі чекали давно і з нетерпінням. Директор продзижчав усім вуха, що знайшов-таки багатих дядечків, ладних викласти бозна-скільки грошей, щоб підняти з розвалин фірму і вивести її на простори цивілізованого бізнесу.

В аеропорту чужоземців зустрічали директор Приходько зі своїм референтом, переможницею конкурсу «Міс ноги» Асею. Та тримала на рушнику хліб і сіль. Поруч стояв пропахлий нафталіном головбух Мирославчик, якого радували не заморські гості, а звабливі ноги секретарки. Його кидало то у холодний піт, то в жар. Збоку переминався з ноги на ногу студент інституту сходознавства Костя, котрий за сотню «зелених» зголосився перекласти все, що захочуть.

Трапом, устеленим килимовою доріжкою прибиральниці тітки Нюри, зійшли троє індонезійців півтора метра заввишки у стрибку.

— Дірку від бублика інвестують, — прогнозував головбух. — Не здати мені річного звіту.

На подані до трапу «Москвич» і «Жигулі» гості глянули з острахом. На таких авто наполіг Приходько, бо вважав, що розкішний автомобіль не справить належного враження на капіталістів. Ще подумають, тут від жиру бісяться. Напевне, образяться і на «Таврію». А ці саме враз.

Як годиться, спочатку пообідали. На столі було все, що визріває, пасеться, хлюпається і тече рікою. Медики мають рацію, коли говорять, що шлунки мають здатність розтягуватись. Але ж не до такого стану.

А потім були переговори.

— Як ви знаєте, ми робимо цвяхи, шурупи і болти. Це Клондайк. Щось гепають і закручують у кожній сім’ї, не кажучи вже про фірми і фірмочки. Якби ми з вами вдесятеро збільшили б виробництво, то вдесятеро стали багатшими, — запевнив директор і додав патетично: — А відтак збагатилася б і рідна країна.

Господарі готелів і бунгало з екзотичного острова стенули плечима.

— Тепер запрошуємо на екскурсію, — побачивши недовірливі міни гостей, вчасно зорієнтувався Мирославчик.

Перед потенційними інвесторами постала картина звалища металобрухту в ангарі, закритого на три засуви.

— Це наші крутильно-нарізальні і ріжучо-пиляючі машини. Так би мовити, основні фонди, статутний фонд... Чому нікого немає біля верстатів? Так сьогодні інвентаризація. Не знаєте, що таке інвентаризація? — Мирославчик нахилився до вуха директора. — Дикий народ. Олександре Мироновичу, як цим бовдурам пояснити?

У того нервово сіпалися м’язи на щелепах.

— Ага! Це таке релігійне свято. Ну, як наші Великдень, Різдво або ваші Великий день Ідул Адха чи свято Вайсак. Усі відпочивають. А ми ось грішимо.

Індонезійці між собою щось жваво белькотали і хитали, мов слони, головами, щоразу кидаючи бісики Асі. Та, дотримуючись настанов Приходька, поводила себе, як діамант у 20 каратів на оксамитовій подушечці, — можна дивитися і, звичайно, купити, але дуже дорого. Зрештою найвищий щось затараторив. Костя повів вухами, мов локаторами.

— А наші інвестовані гроші пропадуть?

— Костю, скажи їм, що гроші у нашій країні ніколи не пропадають. Вони просто переходять з кишені у кишеню.

— Як із сировиною, із робочими? — інвестори виявилися в’їдливими.

— Немає проблем. Металу, як грязі, а робочої сили, як мурашок.

— А укладатимете власні кошти у цей бізнес?

Приходько обережно за талію виставив Асю на передній план переговорів.

— Вибачте, але ми хотіли б інвестувати у готельний бізнес Балі. І нам наразі конче потрібні ваші рекомендації.