• Бувальщин разок

Державна таємниця

Григорій КОРКАЧ.

м. Київ.

Розмовляють двоє колгоспників:

— Знаєш, учора Богдану дали три роки тюрми.

— За що?

— Він назвав міністра сільського господарства дурнем.

— Не може бути! Наскільки я знаю, за образу чиновника дають усього один рік, та й то умовно.

— Так воно і є. Але йому додали ще два роки за розголошення державної таємниці.

_{Добра людина}

— За що це ти, Миколо, вчора в колгоспній конторі штраф платив?

— За зерно.

— Украдене?

— Еге ж. Учора вночі на колгоспному току набрав уже пів мішка, аж тут сторож як закричить та з рушниці як бабахне. Довелось підкоритися.

— Не бреши! Сторож у нас, дід Данило, добра людина, не міг він так учинити.

— Міг. Я йому випадково в темряві на вухо наступив.

_{Свята правда}

Об’єднують колгосп із другим господарством. Голові колгоспу шкода тепленьке місце залишати. Підготував він стареньку колгоспницю виступити на зборах і розказати, як у їхньому хазяйстві все добре і що не варто об’єднуватись із другим колгоспом. Надали бабусі слово. Вона і почала:

— Та я тільки в нашому колгоспі людиною себе відчула! Та я тільки в колгоспі досита наїлася! Та я тільки в колгоспі оділася і взулася! Та я за наш колгосп у річку готова кинутись!

— Утопишся, дурепо! — пролунало із залу.

— Ну і нехай! Краще вже втопитися, ніж таке життя мати!..

_{Язик за зубами}

Ідуть увечері з роботи голова колгоспу і бухгалтер. Голова пропонує:

— Може, зайдемо до баби Марини та вип’ємо по склянці самогонки.

— Та ні, — каже бухгалтер, — завтра про це знатиме все село.

А баба Марина, яка в цей час ішла попереду, почула та й каже:

— Я? Розкажу? Он мені комірник приніс два кусня сала і банку меду, бригадир привіз мішок пшениці, а завфермою порося за самогонку, то я хоч би кому слово сказала?!