• Село у нашій Україні

Уславлене героями

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Березівка колишнього вже Чернівецького району розкинулася на мальовничих берегах річки Мурашка. В долині, біля мосту, милує око березовий гай, закладений сучасниками ще 35 років тому. Тут живуть напрочуд гостинні й працелюбні люди, які пишаються історією своєї малої батьківщини.

Є У НІЙ легендарна сторінка. 6 лютого 1948 року було присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці Ісаку Цмокалюку, Фросині Заборонюк, Євдокії Нагірняк, Марії Кундиловській, Антону Кундиловському, Гафії Заворотній, Марії Бучацькій та Гафії Боєчко.

— Першим у цьому списку — прізвище мого батька, тодішнього голови колгоспу імені Будьонного Ісака Миколайовича Цмокалюка, — згадує 84-річна Галина Кузик. — Пам’ятаю, як тато прийшов додому із зіркою на лацкані піджака, і ми дуже тішилися цим. У нашій сім’ї росло п’ятеро дітей, але ми ніколи не відчували, що живемо «по шию в достатку». Як усі земляки, бідували, їли лободу і цвіт акації, пасли корівку і ніяк не могли дочекатися, поки на городі дозріє жито, щоб вижати його, намолотити зерна, передерти на жорнах і поласувати маминими «ладиками», спеченими на бурякових листках в печі на черені…

Галина Ісаківна пам’ятає, що з батькової артілі тоді ніхто не помер голодною смертю, а ось у сусідньому колгоспі дівчину засудили на три роки тільки за те, що назбирала жменю колосків. Вона відсиділа строк і не виходила все життя заміж, щоб «дітей своїх майбутніх не заганяти в катівну пастку».

У голодному сорок сьомому колгосп імені Будьонного зібрав по 31,1 центнера пшениці з гектара. Трудилися, мабуть, всі ударно, на один котел, а відібрали вісьмох і представили до геройських зірок…

Раптова слава не змінила укладу села — працювати не покладаючи рук. Але за високі нагороди треба було ще й на ідеологічному фронті відробляти. Так Ісак Цмокалюк, Марія Бучацька та Марія Кундиловська 30 листопада 1949 року в тодішній газеті «Вінницька правда» опублікували звернення до трудівників області про створення єдиної спортивної добровільної організації «Колгоспна нива», яку влада назвала «Колосом».

До самого розпаду Союзу трималася в зеніті слави відома на всю державу Березівка. Естафету Ісака Цмокалюка продовжив не менш визнаний керівник Григорій Михайлович Флуд. Місцевий колгосп мав мільйонні прибутки од виробництва зернових і технічних культур, тваринницької продукції.

— У середині 80-х років Березівка увійшла до переліку сіл України, які планували перетворити на експериментально-показові, — розповідає староста Могилів-Подільської об’єднаної територіальної громади Анатолій Семенюк. — Відповідно до проєктно-кошторисної документації вартість об’єктів соціально-культурного призначення обраховувалася мільйонними вкладеннями радянських карбованців. Першою виросла школа на 784 учні, одночасно з якою побудували 12-квартирний житловий будинок для освітян. Школа була настільки незвичною в тодішній архітектурі, що її макет упродовж десяти років демонстрували на ВДНГ України.

Останнім об’єктом, який спорудили у Березівці за тією програмою, був величний палац культури, який здали в експлуатацію 1990 року. Його внутрішнє оздоблення з різьбою по дереву виконували майстри із Закарпаття, й тривало воно два роки.

Але зміна суспільного устрою в державі поставила жирну крапку на експериментально-показових планах. Поза програмою оновлення Березівки залишилося понад вісімдесят відсотків не побудованих об’єктів, серед яких водогін і водовідведення, три вулиці одноквартирних і багатоповерхових будинків, меморіал загиблим у роки війни землякам, спортивний комплекс, повна телефонізація села і прокладання асфальтних доріг.

— Ми розуміємо, що до тієї програми, звичайно, вже ніхто не повернеться, хоча, про всяк випадок, я ще зберігаю генеральний план забудови села, — продовжує Анатолій Семенюк. — Років шість тому ми його перезатвердили на сесії сільської ради і тримаємо напоготові, а раптом все зміниться і в Березівці продовжиться соціальний розквіт. Скоро у нас буде довгоочікувана подія — презентація книжки про історію села, над якою працюють культпрацівники дочка і мама Наталя Воронюк і Людмила Какапич.