• Геополітика

Головне — торжество справедливості

Михайло ГУБАШ.

Засудження експрезидента Франції Ніколя Саркозі викликало у декого неабияке здивування. Перефразуємо відомий вислів: «Він же президент! Хто ж його посадить?»

ЩОБ ЗРОЗУМІТИ це, потрібно повернутися до років президентства Ніколя Саркозі (з 2007-го по 2012-й) чи й раніше. Своєю популярністю серед частини французького суспільства Саркозі завдячує жорстким придушенням заворушень восени 2005 року, коли він був міністром внутрішніх справ, переважно виступів арабської молоді, що живе у Франції. Щоправда, особливо «запрошувати» підлеглих до рішучих дій потреби не було. Стражі порядку цієї країни ніколи не відзначалися великими толерант-ністю і політкоректністю до вихідців із їхніх колишніх колоній.

«Оце справжній чоловік і патріот Франції!», — казали французи про Саркозі — вихідця з угорсько-єврейської родини. На тлі таких суспільних настроїв його й обрали у президенти.

Царював він собі й царював, нічим особливим не відзначаючись. Аж поки 2011-го не настав час колективному Заходу «розібратись» із «диктатором і кровопивцею» Муаммаром Каддафі, багаторічним правителем Лівії — колишньої французької колонії. Тоді Саркозі виявив неабияку спритність та ентузіазм у поваленні режиму лідера Лівійської Джамахірії, який називав Францію другом Алжиру, а її президента — особистим другом…

Тут треба зауважити, що розслідування проти Саркозі триває із 2013 року. Воно ґрунтується на оприлюдненій у ЗМІ інформації, що колишній лівійський диктатор Муаммар Каддафі перед початком виборчої кампанії 2007-го передав 50 млн євро команді кандидата у президенти Саркозі. Гроші нібито були надані для реабілітації режиму Каддафі на міжнародній арені. Реабілітував…

Тож і подейкують у світі, що взяв од Каддафі хабара, а потім, аби не відпрацьовувати, активно сприяв його падінню. Отак гроші позначаються на політиці, а великі гроші — на великій політиці.

Сам факт притягнення до кримінальної відповідальності й подальшого засудження першої особи країни не є чимсь небаченим. Свого часу під мечем Феміди опинялися колишні й навіть чинні керманичі Бразилії, Південної Кореї, Румунії, Іраку, Ірану, Киргизстану, Чилі й т. д. Загалом тільки у ХХ столітті 11 правителів були страчені й зо три десятки лідерів та вождів ув’язнені здебільшого за державну зраду, геноцид, корупцію. Проте процес проти Саркозі все ж таки унікальний — він став першим експрезидентом Франції, якому висунуто звинувачення, причому не одне. Йому закидають корупційні дії, шахрайство, участь у торгівлі впливом і фінансових махінаціях під час виборчих кампаній.

Корупція шкодить будь-якій країні, роз’їдає її. А корупція на міжнародному рівні загрожує розбалансуванням міждержавних відносин, руйнує усталений міжнародний порядок. Зокрема, й дозволяє безкарно порушувати закони, анексовувати чужі території тощо. Прикладів маємо чимало, включно з останнім, коли РФ «віджала» Крим в України.

Лідери країн, які відчувають провину за свої брудні вчинки, всіляко намагаються убезпечити себе від імовірного покарання. Он у Росії Путін собі пожиттєвий імунітет від переслідувань Феміди гарантував. У Казахстані Назарбаєв після 30-річного правління склав повноваження президента, але зберіг за собою посади глави Ради безпеки, члена Конституційної ради і голови правлячої партії. Ото справді «пам’ятник» — спробуй такого посадити.

Ще одна справа проти Саркозі — за корупцію. Зокрема, й через гроші від РФ. Остання, як відомо, дуже часто купує західних впливових політиків, зазвичай після виходу їх на пенсію. Формально вони начебто вже «нє прі дєлах», але фактично мають великий вплив на справи у своїй країні, та й не тільки у своїй. Серед найвідоміших платних лобістів Путіна — ексканцлер Німеччини Герхард Шредер. Незабаром до нього приєднається колишня міністерка закордонних справ Австрії Карін Кнайсль, яку висунули кандидатом до ради директорів компанії «Роснєфть». А 23-му президенту Франції Ніколя Саркозі лише в січні цього року пів мільйона євро заплатила російська страхова компанія «за консультаційні послуги», а загалом для нього передбачено три мільйони євро. Це тільки офіційно. Який разючий контраст з іншим колишнім президентом Франції — Шарлем де Голлем, який відзначався надзвичайними скромністю і порядністю.

До речі, багато хто дивувався зайнятій Саркозі позиції, коли він від імені Євросоюзу виступив посередником у російсько-грузинській війні 2008 року, внаслідок якої Грузія втратила Абхазію і Південну Осетію. Мабуть, уже тоді його дії на користь Росії не були безкоштовними.

«Засвітився» Саркозі й у російсько-українській гібридній війні. 2015 року він відкрито підтримав окупацію Криму РФ. Тоді Саркозі заявив, що «Україна повинна бути мостом між Росією та Європою», благословив групу політиків од своєї партії на візит до анексованого півострова. Вочевидь, поблажливе ставлення колишнього французького президента до анексії не залишилося без матеріальної винагороди з боку країни-агресора. Та то хай слідство встановлює і суд вирішує.

У самій Франції багато хто саме так і вважає. Наприклад, коментуючи ситуацію, газета «Ліберасьйон» писала: «Розслідування, яке почалось у 2013 році, вселяє надію і навіть радість. Ні, не тому, що ми спостерігаємо колишнього президента під слідством — це сумне видовище. А тому, що розуміємо: поліція і судді весь цей час продовжували планомірно і незалежно виконувати свою роботу — для того, аби взяло гору правосуддя».

Так, головне не помста, а торжество справедливості. Те саме стосується і ситуації в Україні. Та й, зрештою, в усьому світі.