|
Архів П’ятниця,
№ 18 (19866) |
 Про нас |
 Реклама |
 Поточний номер |
 Передплата |
| |
| Малюнки А. Василенка | PDF архів | Архів |
| У номері: | Весела світлиця | Наша пошта | Соняшник |
|
|
|
|
||||||
|
||||||||
|
||||||||
|
| ||||||||
|
| Версія для друку До списку статтей Передплатники вимагають вчасної доставки Микола ЮРЧИШИН. ДАВНІЙ шанувальник нашої газети Григорій Тимофійович Коваль із села Гостролуччя Баришівського району Київщини надіслав до редакції ксерокопії шести періодичних видань, котрі він передплатив на 2021 рік, віддавши за них чималі гроші. Серед них є і «Сільські вісті». Та ось уже минуло два з половиною місяці від початку року, а він не одержав жодного номера передплачених ним газет і журналів. Чоловік не сидів склавши руки. Написав кілька скарг до керівництва Укрпошти, проте відповіді так і не одержав. Поштовики мовчать, як води в рот понабирали. Працівники пересувного поштового відділення лише знизують плечима. Немає, мовляв, у них на періодичні видання доставних карток на прізвище Г. Т. Коваль. А те, що квитанції про сплату за періодику є, на їхню думку, нічого не значить. «Терпець у мене вже урвався, змушений був звернутися із заявою до поліції щодо крадіжки моїх часописів. Заяву прийняли і обіцяли порушити з цього приводу кримінальне провадження. Сподіваюся, поштових шахраїв урешті-решт буде покарано. Закликаю всіх, хто потрапив у подібну ситуацію, звернутися до правоохоронних органів. Скільки можна терпіти афери зв’язківців?» Гнівного листа на адресу начальства Укрпошти надіслала Віра Василівна Ганзієнко із села Дівочки Черняхівського району Житомирщини: «Пане Смілянський! Колись держава відкрила поштові відділення у селах, для того щоб вони надавали послуги населенню: вчасно доставляли листи, періодичні видання, брали платежі за комунальні послуги. А що ви зробили своїм недолугим керівництвом? Познищували ці відділення, а високі державні мужі просто закрили на це очі. А з листонош тих відділень, котрі ще залишилися, ви вирішили познущатися, урізавши їм зарплатню до 1,5 тисячі гривень на місяць, значно збільшивши при цьому навантаження. Крім газет та пенсій, вони по бездоріжжю тягнуть торбу із товаром, який у магазинах і на базарах значно дешевший. Хто його купуватиме? Таким чином ви не піклуєтеся про сільське населення, а жорстоко душите його. Я одержую «Сільські вісті» понад 30 років і хочу, щоб вони надходили своєчасно. На жаль, через ваші недолугі реформи мені приносять їх із великим запізненням. Цим самим ви дискредитуєте в очах нашого народу українську пошту. Отже, думайте, як вийти з цієї ситуації». Що тут додати? Коментарі, як кажуть, зайві. Версія для друку До списку статтей | З роси й води 12 БЕРЕЗНЯ святкує 95-річчя наша читачка і шанувальниця киянка Лідія Миколаївна Можаєва. Людина надзвичайно талановита, щира, життєрадісна, енергійна, з величезним творчим потенціалом. За освітою вона педагог-мовознавець. Вільно володіє французькою, німецькою та англійською мовами. Тридцять років пропрацювала викладачем у Київському коледжі зв’язку, де її досі згадують із теплотою, любов’ю і повагою. Студенти завше охоче ходили на пари Лідії Миколаївни, адже вона їх підтримувала, знаходила з молоддю спільні інтереси, залучала її до творчості. Разом готували і проводили вечори Клубу веселих і кмітливих французькою мовою. Лідія Можаєва особистість багатогранна. Окрім педагогічної та перекладацької діяльності, сорок років пропрацювала позаштатним кореспондентом на радіо, видала дві збірки власних гуморесок. Крім того, пише вірші, а також досі веде у профільних газетах рубрику «Поради довгожительки Лідії Ганжі» (це її дівоче прізвище). На жаль, нині через хворобу Лідія Миколаївна не може брати до рук ні гітари, ні баяна, ні балалайки, на яких колись залюбки грала перед публікою, але часто переслуховує записи своїх виступів і сама, і з друзями. Тож хай вам здоровиться, дорога Лідіє Миколаївно, на довгі-довгі роки. З повагою сільськовістяни.
У малолітті Григорій Сергійович Атаманюк зазнав чимало гіркого, його юність обпалена воєнними страхіттями. Він із когорти тих мужніх звитяжців, що наближали визволення України і Європи від нацизму. Босоноге дитинство Григорія минуло в Пилипах-Олександрівських, що у Віньковецькому районі Хмельниччини. Коли фронт перекотився через рідне село, він добровольцем подавсь із маршовою ротою воювати. До Перемоги йшов у складі військ Другого і Першого Білоруських фронтів. Визволяв від фашистів міста і села, а переможні салюти зустрів у лігві нацистського звіра — рейхстазі. Нині Григорій Сергійович на заслуженому відпочинку. Але без діла не сидить. Бере активну участь у роботі обласної ветеранської організації, він заступник голови комітету ветеранів. Удостоєний знака «Почесний ветеран України», є Почесним громадянином м. Хмельницького. За бойові заслуги нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни та Червоної зірки, чотирма медалями «За відвагу», що прирівнюється до звання Героя Радянського Союзу. Днями Григорій Сергійович Атаманюк відсвяткував 95-річний ювілей. Щиро вітаємо шановного ветерана! Бажаємо міцного здоров’я, щастя, успіхів та миру. За дорученням ветеранів Валерій МАРЦЕНЮК. Хмельницька область.
|
|
