Загострення на фронті: провокація чи наступ?

Михайло ГУБАШ.

Korrespondent.net

14 лютого з передової — чергова трагічна звістка: на Донбасі неподалік Новолуганського внаслідок підриву на вибуховому пристрої загинули троє наших десантників із 81-ї бригади ДШВ. За кілька днів до цього ще двоє українських захисників полягли від кулі снайпера, а двоє дістали поранень. Трохи раніше, 6 лютого, — четверо поранених і двоє загиблих.

ЗАГАЛОМ від початку року Українська армія втратила вже 11 загиблими. При цьому шість — від куль ворожих снайперів, п’ять — од підривів на «невстановлених вибухових пристроях». Що це — чергові провокації ворога чи початок нової великої війни?

Аби відповісти на це запитання, згадаймо, що передувало такому загостренню на фронті. На початку лютого глава зовнішньополітичного відомства Європейського Союзу Жозеп Боррель здійснив візит до Москви. Зробив він це саме в той час, коли в Європі обговорювали нові санкції проти російських вищих чиновників і магнатів за переслідування Олексія Навального і придушення мирних акцій протесту. Але, на думку критиків Борреля, те, як він виступив у Москві і що говорив, дозволяє назвати його візит катастрофічним провалом. Зокрема, й тому, що від свого російського колеги Лаврова високопоставлений чиновник ЄС дістав на горіхи по повній. На підсумковій прес-конференції глава МЗС РФ вилаяв Євросоюз, назвавши його ненадійним партнером, і запевнив, що Росія готова до розриву відносин із ЄС у разі нової спроби накласти на неї санкції. Мовляв, чхали ми на вас і ваші санкції, тож робитимемо, що захочемо. Втім, хто б сумнівався? Крім наївного іспанського міністра-соціаліста Борреля…

Не менш відвертим виявивсь і Володимир Путін під час «неформальної» зустрічі з головними редакторами російських ЗМІ 10 лютого. Він запевнив Маргариту Симоньян із Russia Today, що «Росія Донбас не залишить». Коротко і зрозуміло — без будь-яких інших коментарів та пояснень. Тобто з його слів випливає, що навіть після виконання мінських домовленостей в українському трактуванні (спершу кордон, затим вибори і т. д.) та реінтеграції окремих районів Донецької і Луганської областей до складу України Росія намагатиметься використовувати ОРДЛО України як важіль упливу на зовнішню і внутрішню політику Києва.

Що за цим усім стоїть? В обох випадках — і з Євросоюзом, і з тимчасово окупованою частиною Донбасу — РФ уже розуміє невідворотність санкцій і діє на випередження, демонструючи власні силу і свавілля. Як завжди. Грубо кажучи, «бере на понт».

Україні це потрібно враховувати, плануючи подальші дії і кроки на шляху до визволення і реінтеграції — спочатку Донбасу, а за ним і Криму. Себто не варто «вестися» на подібні заяви кремлівської верхівки, а розуміти, що нас беруть на арапа. Не піддаватися на провокації. Бо у Кремлі про свої справжні наміри наперед не повідомляють. Як мовиться, не бійся собаки, що гавкає, а бійся тієї, яка мовчки кусає.

Що ж конкретно робити і як реагувати Україні на загострення на лінії фронту? Тут головне не панікувати. Потрібно усвідомлювати, що перемир’я не значить сталий мир, що позиційна війна триває: ведуться інженерні заходи на посилення власних позицій, діють диверсійні групи, працюють снайпери.

Утім, більшість військових експертів сходиться на думці, що найближчим часом складні погодні умови навряд чи сприятимуть активним бойовим діям. Але навесні вони ймовірні, а їхній перебіг напряму залежить від реагування Українського війська. «Якщо відповідь українського воїна стане смертельно болючою для ворога, то й рівень зазіхань окупанта стане значно скромнішим», — вважає військовий експерт, ексспікер Генштабу ЗСУ Владислав Селезньов.

На його переконання, сьогодні є лише два шляхи досягнення миру. Один — неприйнятний — капітуляція перед Кремлем. Інший — посилення оборонних спроможностей нашої держави, зокрема за рахунок зміцнення Української армії, розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу та формування потужної військово-дипломатичної коаліції проти країни-агресорки. «Інших варіантів немає», — наголошує експерт.