Біда всієї країни

Михайло ПЕТРЕНКО.

Полтавська область.

СВОЄРІДНИМ епіцентром боротьби із «комунальним геноцидом» став Лубенський район, де кількасот протестувальників перекривали автотрасу Київ — Харків. Більшість із них трударі з ближніх і далеких сіл з обвітреними обличчями і руками, у які навічно в’їлися часточки землі. Були і міські жителі, згуртована делегація Новооржицької громади... В очах — неспокій і біль, додалося рішучості.

Розумієш цих людей — вони загнані в глухий кут. Саме безвихідь спонукала їх до протестів, причини якої треба шукати не деінде, а у столичних кабінетах. Ось вдалині видніється Войниха. Від інфраструктури колись відомого на всю Україну заможного господарства не залишилося майже нічого, осипається дорога плитка зі стін вишуканого будинку культури, згадка про колишнє багатство. Чим зайнятися місцевим жителям? Хтось спробував городництвом, хтось корівок тримати, але якщо здавати заготівельникам молоко, то це собі у збиток. Тому й зменшується череда. Це біда всієї України (торік у нас поголів’я ВРХ скоротилося майже на 7 відсотків). Подібний стан майже у кожному селі — безгрошів’я та безробіття.

Одночасно з протестами очільник Кабінету Міністрів на погоджувальній раді депутатських фракцій доповідав, як уряд «ощасливив» людей, зменшивши вартість газу до 6,99 гривні за кубометр, про «європейський ринок газу», чомусь забувши при цьому, що в сусідній Болгарії, яка є членом Європейського Союзу і котра не добуває природного газу, вартість того ж кубометра — 5,3 гривні. Такий собі когнітивний дисонанс посилює і паркан навколо державної дачі, в якій мешкає Президент, що видно з відеорепортажу лубенців, котрі відвозили панові Зеленському «подарунки до дня наро­дження». Паркан цей височіє метрів на п’ять, за ним — «головний слуга народу»…

І, як висновок, слова людини, коли вона була кандидатом у президенти:

«Ду-май-те!».