• Геополітика

Російський гамбіт на світовій шахівниці

Михайло ГУБАШ.

17 січня головний російський опозиціонер, «ворог Путіна №1» Олексій Навальний був затриманий у Москві відразу після його повернення з Німеччини, де він проходив курс лікування після отруєння «Новачком» унаслідок замаху. А вже за два тижні московський суд ухвалив рішення про заміну йому умовного терміну на реальний строк позбавлення волі.

ОБИДВІ події — затримання і засудження — викликали масові протести в РФ та одностайно негативну реакцію міжнародної спільноти. Протестувальників поліція розганяла, безжально била і затримувала. За участь в акціях тисячі людей були оштрафовані або відправлені під адміністративний арешт, багато хто втратив роботу.

Засуджуючи свавілля російської влади й вимагаючи звільнити опозиціонера і припинити репресії проти нього та його прихильників, виступили представники керівництва провідних держав світу. Серед них президент Франції Еммануель Макрон, канцлер Німеччини Ангела Меркель, прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон, федеральний канцлер Австрії Себастьян Курц, прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо, голова Європейської ради Шарль Мішель, Верховний представник ЄС із зовнішньої політики Жозеп Боррель та інші. Відповідну заяву оприлюднив держдепартамент США, а група американських сенаторів внесла до Конгресу проєкт антиросійських санкцій через ситуацію з Навальним.

Зрозуміло, що така реакція свідчить про особливе ставлення Заходу до персони О. Навального, якого там розглядають не тільки як нещадного критика путінського режиму, а і як реальну альтернативу нинішньому президентові Росії, тобто його наступника на найвищій посаді.

Ну, а що думають про Навального в Україні? Простіше кажучи, друг він нам чи ні? Якщо судити за його неофіційним статусом «ворога Путіна №1», то, безумовно, друг. Адже, як мовиться, ворог мого ворога — мій друг. Та не все так просто.

Сьогодні другом України може вважатися лише той діяч, який засуджує анексію країною-агресором Криму й окупацію частини Донбасу і виступає за їхнє повернення до складу України. А як із цим у Навального?

Щодо Криму він свого часу сказав, що цей півострів не бутерброд із ковбасою, «щоб його туди-сюди повертати». Аби остаточно визначитися з приналежністю Криму, вважає Навальний, треба провести ще один референдум — «нормальний». Гадаю, тут усе зрозуміло, адже справжній друг України висловився б із цього приводу однозначно: «Віджате», тобто вкрадене, потрібно повернути без будь-яких передумов».

А яке ставлення Навального до України загалом?

Колись в ефірі одного з українських телеканалів він заявив, що «росіяни й українці практично один народ». О! Здається, ми це вже десь чули, й не один раз. Ну що тут сказати? Хіба що згадати слова Володимира Винниченка: «Російський демократ закінчується там, де починається українське питання».

Цікавим є те, що цю фразу, за різними джерелами, приписують також академіку Вернадському, Лесі Українці, Симону Петлюрі, Миколі Бердяєву, навіть Герцену, Бабелю та… Леніну. Таким чином, фразеологізм про російського демократа (інколи ще кажуть — ліберал) і українське питання переходить вже до розділу афоризмів, що не мають і не потребують автора. Тобто стає народною мудрістю.

Щодо Навального ця «народна мудрість» опосередковано підтверджується й маленьким, проте дуже красномовним епізодом. Перед зльотом лайнера в берлінському аеропорту в соціальній мережі Олексія Навального з’явилося коротке відео, зняте в салоні літака. Його дружина Юлія промовляє на камеру: «Мальчик, водочки нам принеси. Мы домой летим» («Хлопчику, горілочки нам принеси. Ми додому летимо»).

Це точна цитата з фінальної сцени фільму Олексія Балабанова «Брат-2» 2000 року. Саме такими словами героїня Дар’ї Лєснікової звертається до стюарда рейсу «Аерофлоту», на якому після численних пригод на американській землі й перемоги над «українською мафією» вона і герой Сергія Бодрова ось-ось вилетять до Москви.

У Росії цей фільм називають культовим, а його героя — Данила Багрова, якого зіграв Сергій Бодров, — портретом покоління. Одним із кульмінаційних моментів фільму є вбивство героєм Віктора Сухорукова Віктором Багровим українського мафіозі в туалеті одного з чиказьких ресторанів зі словами: «Ви мені, гади, ще за Севастополь відповісте!».

Українські ЗМІ розкритикували цей фільм одразу після його виходу на екран. Уже тоді чимало глядачів назвали його вітриною російського шовінізму — показником справжнього ставлення Росії та росіян до українців та й до західного світу загалом.

Як виявилося, чимало українських користувачів соцмереж непогано пам’ятають цей фільм. «Хто вважає, що зміна керівництва Росії принесе нам радість і любов, сильно помиляються. Проблема України не Путін, а сама Росія», — вважає Володимир Прасолов.

«Якщо ви почули: «Мальчік, водочкі нам прінєсі, ми дамой лєтім», — то ви обов’язково почуєте: «Ви нам єщьо за Сєвастопаль атвєтітє». Просто пам’ятайте про це», — написав у Фейсбуці письменник Джордж Бату.

Журналістка Катерина Лісунова поділилася цим постом із власним коментарем: «На Росії справжню опозицію не труять нескінченно та невдало «новачками». На Росії справжні опозиціонери помирають лише один раз, від куль, на мосту Нємцова».

Айдер Муждабаєв, заступник гендиректора кримськотатарського телеканалу ATR: «Рейх — це не Кремль і не Путін, а російський шовінізм у десятках мільйонів голів. Як цього не розуміють на Заході, мені важко збагнути».

Втім, на Заході також є розуміння небезпеки явища, про яке мова. Так, експерт із геополітики Джуліано Біфолькі закликає міжнародну спільноту замислитися над питанням, чи справді Олексій Навальний є тією людиною, на яку варто робити ставку в протистоянні з Путіним. «Його політичні погляди можуть дестабілізувати Росію зсередини, сприяючи посиленню міжетнічних і міжконфесійних конфліктів, зіштовхуючи православних росіян і мусульман. Тим самим готуючи чудовий ґрунт для розповсюдження пропаганди джихадистів, що призведе до політичної та соціально-економічної кризи, яка в епоху глобалізації може стати загрозою міжнародній безпеці на всій євразійській геополітичній арені», — вважає експерт.

Ну, а яка доля за таких геополітичних «розкладів» очікує на Україну, можна тільки здогадуватися.