• Небайдужі

Рукавиці бабусі Марії

Маргарита СИТНИК.

На Сумщині і на передовій ім’я Марії Фельдман добре відоме. Коли почалася війна, жінка вирішила допомагати захищати Україну там, де вона може, влившись у лави волонтерського об’єднання «СББ «Тил», де й донині шиє бійцям утеплені рукавиці.

— МЕНІ так шкода наших солдатів, що просто сил не стає. Я сама пережила війну і знаю, як це страшно. Тож вирішила: допомагатиму нашим воїнам, доки матиму здоров’я, — розповіла журналістам 87-річна волонтерка.

Лік пошитим нею рукавицям за шість років уже доходить до 10 тисяч пар (іще пані Марія шиє спідню білизну). Вона в цій справі професіонал: 40 років пропрацювала на швейній фабриці, де опанувала всі тонкощі справи. Тому речі дуже хорошої якості і зручні. Волонтери, які відвозять передачі на фронт, кажуть, що бійці дуже цінують пані Марію — не тільки за невтомну працю, а й за увагу та душевне тепло, завдяки якому рукавиці ще краще гріють.

Матеріал збирають звідусіль. Оскільки ватин для утеплення дорогий, то використовують старий верхній одяг. Шуби, куртки, пальта люди зносять з усього міста, і бабуся береться до роботи. «Порю сама, прасую, крою. Все роблю сама, цілий день працюю. Я думала, що скоро війна закінчиться. Мені тих хлопців так жалко», — говорить пані Марія. За вихідні, порахували волонтери, у неї виходить по 15-16 пар. Її вірна соратниця — старенька швейна машинка. Хотіли, кажуть, привезти нову, але жінка навідріз відмовилася.

Пані Марія, як уже згадувалося, — член об’єднання «СББ «Тил», яке розшифровується так: «Сумський бабський батальйон «Тил». Назва потужна, як і діяльність. Цей волонтерський центр організувала у вересні буремного 2014 року сумчанка Валентина Андріяшева. Небайдужі жінки шиють бійцям рукавиці, жилети та інші необхідні речі — всього виготовляють близько 40 найменувань продукції, а також плетуть маскувальні сітки. На них, розповіла пані Валентина, торік було найбільше замовлень. Адже попри оголошене чергове перемир’я з ворожого боку постійно стріляють.

Волонтери Сумського бабського батальйону сплели вже понад 28 тисяч квадратних метрів маскувальних сіток. Та нині спостерігається певне затишшя: центр змінив місцезнаходження, і люди стали ходити менше. «Про допомогу армії згадують перед святами і перед виборами. Рук узагалі не вистачає. Не знаю, може, тому що ми переїхали в інше місце, нас не знаходять. Матерія, все є, приходьте — працюйте», — просить земляків пані Валентина. І скрушно зауважує: «Стали ЗМІ менше показувати війну, скрізь розповідають про перемир’я, як усе добре. Насправді ж справи не такі райдужні».

Перемога — спільна справа. І Марія Фельдман та її невтомні посестри наближають її своїми працьовитими руками й небайдужими серцями. Так вистоїмо!