П’ятниця, 5 лютого 2021 року № 9 (19857)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19857/print.php?n=47936

  • Постаті

Життєві шляхи Василя Кукольника

Василь САДОВИЙ.

Закарпатська область.

200 років тому була відкрита знаменита Ніжинська гімназія. Першим її директором став видатний учений Василь Григорович Кукольник. Доля цього видатного науковця досі сповнена загадок. Звідки він родом? Чому відмовився стати першим ректором Петербурзького університету? Чому, досягнувши найбажаніших висот у науці, так рано пішов із життя?

ВАСИЛЬ Кукольник народився 1765 року на Закарпатті, поблизу Мукачева, яке тоді належало до Австрійської імперії. Базову освіту отримав у дяків церковнопарафіяльних шкіл, потім навчався у Львівському університеті.

За словами відомого історика, доктора наук Володимира Задорожного, разом із Кукольником училися й інші згодом знамениті закарпатці, а найкращим його другом став земляк, один із подвижників сучасної хірургії, Іван Орлай. Восени 1787-го австрійський імператор Йосиф ІІ навідався у заснований ним Львівський університет і захотів поспілкуватися з найкращими студентами. Серед кількох представлених юнаків був і Василь Кукольник, що свідчить про його обдарованість.

Згодом чоловік продовжив свої студії у стінах Віденського університету. Після завершення навчання на молодого вченого чекала пристойна посада — професора Замоського ліцею (нині м. Замость на території Польщі). Тодішня діяльність Василя Кукольника мала помітний вплив на передову громадськість, зокрема наукові кола Австрії, Польщі, а невдовзі України й Росії. В ньому поєднувалися інтереси фізика-природознавця та агронома, педагога, юриста і журналіста, якому виявилося до снаги заснувати цінне видання — «Економічний щоденник». Це, власне, перший журнал такого типу не тільки на західноукраїнських землях, а й у Польщі загалом.

1793 року Василь Кукольник одружився із Софією Пилянкевич, польською красунею, разом із якою виростили п’ятьох дітей. При цьому він видавав книги, журнали, читав лекції. Володів латиною, італійською, німецькою, польською, французькою мовами.

А тим часом найкращий друг Василя Іван Орлай зробив блискучу кар’єру в царській Росії, ставши згодом одним із засновників Петербурзького університету. Він підготував «Записку гоф-хирурга Орлая о некоторых карпаторусских профессорах» — клопотання щодо запрошення вчених очолити університетські кафедри в Росії. Іван Орлай дуже схвально відгукнувся у своєму проєкті і про пана Кукольника із Замоської академії. Як результат, російський уряд без вагань запросив Василя в Петербург. На початку 1805-го він прибув туди разом із дружиною і дітьми.

Не без усебічної допомоги Івана Орлая Василь Григорович одразу обійняв посаду професора в Головному педагогічному інституті. Того ж року він був затверджений ректором цього авторитетного навчального закладу, де викладав хімію, фізику, сільське господарство, читав лекції з римського права латиною, став автором «Короткого історичного огляду російського законодавства», «Приватного громадського права Росії». Був одним із засновників і розробників статуту Петербурзького університету. Саме його висунули першим претендентом на посаду ректора. Проте Василь Григорович поступився на користь Михайла Балудянського.

Подальша інтенсивна наукова діяльність позначилася на здоров’ї Кукольника. Петербузький клімат не сприяв одужанню, і це змусило його 1820 р. переїхати на запрошення в містечко Ніжин. Там він став одним із фундаторів і першим директором гімназії вищих наук, яку було засновано на кошти меценатів братів Безбородьків. Здавалося б, іще не старому науковцеві залишається тільки жити й займатися наставництвом. Але важка депресія виявилася сильнішою. Про останній період у житті закарпатця Володимир Задорожний написав емоційно, відкинувши наукову безсторонність: «Доля появила 56-річному вченому скупе щастя на рідній землі, де він прагнув пізнати після холодних мурів Петербурга сутність сонячного тепла. У затінку невтишимої печалі, розпачу й болю Василь Кукольник добровільно зупинив свій смертельний двобій із власним життям, викинувшись 6 лютого 1821 року з напіводчиненого вікна третього поверху».

Смерть В. Кукольника вразила Івана Орлая. За першої оказії прибувши в Ніжин і відвідавши 23 серпня 1821-го могилу незабутнього друга, він подав цареві клопотання про переведення з Петербурга в Україну. Саме Іван продовжив педагогічну місію Василя в Ніжинській гімназії, зі стін якої вийшли драматург Нестор Кукольник (син Василя), його друг Микола Гоголь, композитор Іван Глінка, Миклухо-Маклай-старший, поети Євген Гребінка, Леонід Глібов…

Якщо колись в Ужгороді — головному місті Закарпаття — буде споруджено пантеон славних уродженців краю, то земля наша гідно прийме прах великої родини, добре ім’я якої несли Василь Кукольник та його діти — Нестор і Павло, котрі були непересічними особистостями в історії літератури й науки ХІХ століття.