• Слава і біль України

Сонячне суцвіття Симиренків

Володимир БУРБАН.

Випускник паризького Політехнічного інституту Платон Симиренко, Париж, 1843 р.

У січні відзначаємо 200-ліття од дня народження Платона Федоровича Симиренка — визначного українського підприємця, економіста, мецената, батька і діда знаменитих садівників і новаторів Левка і Володимира Симиренків.

СЛАВНОЗВІСНИЙ рід Симиренків можна назвати уособленням незнищенності роду українського. А щодо прізвища, то виникло воно, мабуть, під впливом польської мови (ренка — рука) і означало «семирукий», тобто вправний, діяльний, хазяйновитий.

За давніх часів, коли військо генерала Текелія за наказом Катерини ІІ дотла зруйнувало Запорозьку Січ, козак Степан Симиренко не схилив голови перед царицею, за що був позбавлений маєтку і козацьких вольностей, нагло закріпачений. Тож вдався до чумакування.

Його син Федір самовикупився з кріпацтва і, виявивши неабиякий діловий хист, став співвласником фірми «Брати Яхненки і Симиренко». Саме вона заснувала перший в Україні і царській Росії цукрорафінадний завод у селі Ташлик. Дніпрові хвилі бурунили перші пароплави-зерновози «Україна» і «Ярослав», збудовані на Симиренковому механічному заводі.

Син Платон, що здобув освіту в Політехнічному інституті в Парижі, не тільки продовжив справу батька, а й підняв її на європейський рівень, відкривши у Млієві ціле промислове містечко, унікальне не тільки за технічним оснащенням. Тут сімейні робітники отримували ошатні будиночки з садками, при заводі діяли безплатна лікарня з аптекою, парові лазні, бібліотека, церква, училище з викладачами, що мали вищу освіту (от би і за наших часів були такі підприємці-«визискувачі»!).

Коли Т. Г. Шевченко побачив містечко Симиренка, то розчулився до сліз. 3 січня 1860 року у листі до П. Ф. Симиренка Тарас Григорович писав: «С новым годом поздравляю Вас и весь завод ваш с механическими мастерскими, с паровым млином, с садом и всем добром, сущим коло вас... Спасибі вам за ваше письмо, двічі спасибі вам за 1100 карбованців...». І довірливо додав: «Ще ось що. Хто подає, то у того і просять. Примкніть во ім’я Божіє мого брата коло свого завода, хоч коло буряків; а він це діло дуже добре тямить... У вас в заводі єсть школа, а в його малі діти, то воно дуже до ладу б було...».

Платона Федоровича не поглинула стихія голого зиску. Він робив пожертви на розвиток української культури, просвітництва. Безприкладним було благодійництво і його молодшого брата Василя, який заповів свій 10-мільйонний маєток на розвиток української справи.

Симиренки стоять у ряду видатних українських меценатів — Терещенків, Ханенків, Яхненків, Харитоненків, Браницьких, Бродських. Хто із нинішніх товстосумів здатен поповнити цей почесний список?

Що ж до сина Платона Федоровича Левка, то він став широковідомий світові як селекціонер, що вивів сорт яблук, який назвав на честь батька — Ренет Симиренка. Левко Платонович мав удачу бунтівливу, козацьку, за зв’язки з революціонерами був заарештований, сидів у Лук’янівській тюрмі, відбув трирічне заслання. Після повернення заснував у Млієві колекційний сад і помологічний розсадник. Вивчав садівництво Криму, підтримував зв’язки з багатьма помологічними закладами світу.

Його науковий подвиг — фундаментальна 3-томна праця «Помологія» про сорти плодових і ягідних культур, їхню агротехніку, класифікацію, районування, акліматизацію. Його високо цінували французькі, бельгійські та інші західноєвропейські фахівці із садівництва. З настанням радянських часів потрапив у немилість каральних органів і в Різдвяну ніч 1920 року розстріляний.

Така ж гірка доля спіткала і його сина Володимира. Через 18 років, після 11 місяців камери смертників, Володимир Левкович загинув од «карального меча революції». А що ж то за світлий розум був! Успадкував од батька й діда любов до землі, талант садівника-новатора, помножений на глибокі наукові знання. Викладав садівничу справу в ряді українських вишів. Уперше у світовій практиці за його участі було здійснено дослідження «Помологічна книга України». Заснував і очолив знамениту на весь світ Мліївську дослідницьку станцію. На карб йому ставилася критика «перетворювача природи» І. Мічуріна і його «вчення». Остання його робота «Часткове сортознавство плодових рослин» побачила світ аж у роки незалежності завдяки клопотам доньки вченого Тетяни Симиренко-Торн (Канада).

Хресна дорога Симиренків, немає ціни українським самородкам. Українську оселю не уявити без доглянутого саду, а сад — без яблуні Симиренка.