• Актуально

Винних назвали, але...

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

У Харкові, коли стояв тріскучий мороз, у приватному пансіонаті загинуло у вогні 15 літніх людей, ще п’ятеро постраждалих опинилися в лікарні. Кажуть, що у мешканців приватного закладу, більшість з яких не ходячі, жодного шансу вижити не було: запізно викликали пожежних, бракувало надійної системи сигналізації і пожежогасіння, вікна на другому поверсі заґратовані...

НА ВИННИХ Феміда вказала одразу: власника домоволодіння, орендаря (пансіонат розміщувався в орендованому будинку), його дружину, яка фактично керувала закладом, та адміністратора, котрий координував роботу пансіонату, затримали відразу. А в суботу суддя Київського району Харкова обрала запобіжний захід: тримати під вартою 60 діб орендаря В’ячеслава Кравченка. Всім вищезгаданим особам інкримінують порушення визначених законодавством вимог техніки пожежної безпеки. Провина цих людей очевидна: якщо ти взявся когось доглядати, береш за це гроші, то відповідаєш за їхнє здоров’я і життя.

У перші дні після трагедії найчастіше лунали слова «незаконний заклад». Правоохоронні органи ніби прозріли й раптом побачили підпільні пансіонати. Вже наступного дня після того, як загинули люди, дізналися, що в області працює ще 32 нелегальних заклади, у яких утримується 72 наркозалежних і 218 людей похилого віку. Напевне, стимулом для такого надзвичайно швидкого викриття «підпільників» став приїзд Президента Володимира Зеленського до Харкова.

Утім, важко повірити в те, що раніше про їхнє існування ніхто не знав. Принаймні дільничні поліцейські, чи як вони там нині називаються? Відомо, що від їхнього пильного ока не сховається не те що жодна жіночка, котра виробляє оковиту на продаж, а й будь-яка баба Параска, що торгує гарбузовим чи соняшниковим насінням поза базаром. А тут цілі пансіонати, розміщені у великих приватних будинках... Невже правоохоронців геть не цікавило, що за люди в них мешкають? Не поцікавилися жодного разу вони й тим, чому туди постійно приїздять машини з різними номерами та новими людьми. В країні, нагадаємо, все ж війна… Невже не впали в око вартовим закону й ознаки підприємницької діяльності, на яку потрібно мати дозволи багатьох відповідних служб, включно з інспекторами з пожежної безпеки? Можливо, просто було вигідно за певну винагороду всього цього не помічати. Та й законодавство наше здебільш стосується державної системи геріатричних закладів, аніж приватних, які практично неможливо узаконити, хоча вони й не заборонені.

Харківський лікар-психіатр Ірина Гончарова знає про проблеми подібних закладів не з чужих слів. Багато років вона надає допомогу пацієнтам літнього віку з порушеннями психіки. Звичайно, доглядати за такими важко, особливо коли решта членів родини працюють. Тож родичі стареньких часто питають, як краще зробити: найняти доглядальницю, оформити пацієнта у державний пансіонат або у приватний? За її словами, у державних закладах умови перебування різні, багато чого залежить від керівника. Але місць бракує, беруть переважно зовсім самотніх, та й для них існує черга. А коли є попит, завжди будуть пропозиції. Тож одразу з’явилися приватні заклади. Держава мала б їм сприяти, одночасно жорстко контролюючи. Проте фактично сформувався підпільний ринок послуг із догляду. З високою ціною і без жодного контролю. Приватні пансіонати для стареньких працюють без ліцензій, переважно без дотримання протипожежних та санітарних норм. Персонал у них часто — випадкові люди без медичної освіти. Тільки в Харкові таких закладів десятки. По області ще більше. Всі вони вільно працюють. Їх не «пресують» податкова і пожежники, не штрафує за кричущі порушення наступниця санстанції Держпродспоживслужба.

— Отож мають надійний дах, — певна пані Гончарова. — Це я не про той, що з шиферу або металочерепиці…

Віктор Слиш, який працював і селищним головою, і головою РДА, переконаний, що винних у трагедії покарають, а от чи зроблять висновки щодо її причин? І річ не лише у невідповідності нормам будівлі чи відсутності дозволів... Все, що відбулося, на його думку, — результат нашої державної внутрішньої політики: тут і зубожіння населення, і неможливість або небажання дітей доглядати за літніми батьками, і недостатня кількість державних соціальних закладів, у яких бодай ті люди, що мають пенсію, могли б за неї утримуватись.... Чому тільки після гучних трагедій починаються справжні перевірки чи то закладів відпочинку, чи дитячих оздоровчих таборів, чи, ось як тепер, будинків утримання стареньких та інвалідів?

«Не секрет, що у районних лікарнях часто лежать літні люди лише тому, що їм більше ніде бути. У своїй хаті вони або замерзнуть, або помруть з голоду, — каже Віктор Слиш. — Тим часом державні соціальні заклади не приймають літніх людей, у яких є діти, а якщо місцева влада збере всі документи на самот­нього пенсіонера, доводиться чекати, поки звільниться місце. Одноразово за фактом покарають винних, але ж на рівні держави ця проблема залишається. І вона не розв’язується, хоча маємо аж два профільних міністерства — соціальної політики та ветеранів. Ми ж за Конституцією України — соціальна держава»…