Екологічна бомба

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

На Вінниччині розташоване чи не найбільше в Європі сховище непридатних і заборонених для використання пестицидів. Його облаштували 43 роки тому в урочищі Дубина, що неподалік сіл Джурин і Сапіжанка Шаргородського району. «Ощасливлені» таким сусідством, місцеві жителі не відали про масштаби загрози, котра чатуватиме на них буквально за городами. Як стверджують спеціалісти, ця отрутосуміш не втратила до сьогодні своїх токсичних властивостей і належить до першого класу небезпеки. Тобто навіть її дрібка вбивча для здоров’я людини.

ЗА ОДНИМИ даними, там захоронено 1023,7 тонни, за іншими — 1068 тонн невизначених та змішаних отрутохімікатів, звезених із Вінницької, Житомирської, Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської, Рівненської, Тернопільської та Хмельницької областей. Їх помістили у дев’ять бетонних бункерів, обвалованих спеціальним гідрозамком, який не давав отруйним речовинам проникати в ґрунт. До 1996 року за могильником доглядали працівники підприємства «Райсільгоспхімія», а після його банкрутства склади стали, по суті, нічийними, бо й досі не мають певного власника.

Навколо джуринського екологічного «Чорнобиля» розмножилося чимало різноманітної та суперечливої інформації, яка в підсумку зведена до одного знаменника: його нібито намагаються ліквідувати, але проб-лема і досі «висить у повітрі». Весь цей процес супроводжується скандалами, зокрема й фінансовими. У різні роки політики-опозиціонери називали ліквідацію отрутомогильника «золотою жилою» і «найбільшою оборудкою в області». В цьому можна не сумніватися, бо у нас звикли гріти руки на чужій біді. Відомо, що вперше громадськість забила на сполох ще на початку 2000-х років, коли в Джурині та довколишніх селах почав поширюватися неприємний запах.

Під тиском незаперечних фактів об’єкт внесли у програму знешкодження непридатних, невідомих та заборонених пестицидів. 2012 року отрутомогильник відкрили, і виникла парадоксальна ситуація — візуально кількість пестицидів перевищувала офіційно зафіксовану. Тоді чиновники-екологи пояснювали це тим, що тара — металеві та дерев’яні бочки — поіржавіла і погнила, а її вміст перемішався. Зважаючи на те, що ємності, як того вимагали стандарти радянських часів, пересипали шаром землі, остання також була отруйною, а отже, потребувала утилізації.

— Виділених у 2012 році коштів вистачило на зачищення чотирьох малих бункерів і півтора великого, — згадує колишній голова Джуринської сільради Сергій Гончарук. — Тоді зібрали близько 60 тонн пестицидів у спеціальні мішки й вивезли за кордон на утилізацію. Продовження робіт загальмувалося через брак грошей. А щоб заглушити неприємний запах із решти розворушених небезпечних відходів, їх просто засипали ґрунтом...

Через три роки на полігоні стався ще один прикрий випадок, коли невідомі доставили сюди вантажівку небезпечних отрутохімікатів і висипали їх у порожній малий бункер. За цим фактом було порушено кримінальне провадження, але винних так і не знайшли.

— У 1978 році в Джурині заклали непередбачувану екологічну бомбу сповільненої дії, — вважає голова обласного осередку Всеукраїнської екологічної ліги доктор сільськогосподарських наук Олександр Мудрак. — Серед пестицидів, звезених на Вінниччину, містилися стійкі сполуки, що належать до сильнодіючих отрут. У їх складі — дуст, який накопичується в організмі людини і може призвести до отруєння, ртуть — її випаровування спричиняє утворення ракових клітин, а за тривалої дії — онкологічних пухлин, миш’як і гексахлоран, що призводять до захворювань дихальної і системи травлення. А з огляду на те, що за більш як чотири десятиліття металеві бочки з отрутохімікатами поіржавіли, пестициди змішалися й утворилися нові невідомі хімічні сполуки, то можна зробити висновок, що ситуація ускладнилася.

Через опади та ґрунтові води площа ураження щоразу збільшується, створюючи загрозу не тільки для Шаргородського, а й для сусіднього Томашпільського районів. Визначити напевно, який тоннаж ми маємо, сьогодні нереально, адже отруйною є навіть земля, яка «ховає» пестициди. Територія отрутомогильника становить 4,2 гектара, вона не охороняється, не огороджена і ніхто системно не стежить за станом ґрунтів, підземних вод та повітря. Всі ці обставини загрожують забрудненням високотоксичними речовинами довкілля. Ми маємо дані про те, що жителі Джурина і довколишніх сіл хворіють значно частіше, ніж ті, які мешкають на відносно чистих територіях області.

Після чорнобильської катастрофи Джурин зарахували до 4-ї категорії, тобто найвищого ступеня зараження території. «Ми не знаємо, чим дихаємо, в якій землі вирощуємо сільськогосподарську продукцію, яку воду п’ємо, — нарікають селяни. — Якби ці небезпечні речовини вивезли, нам би жилося спокійніше. Тому просимо і чекаємо допомоги від держави, яка, сподіваємося, розуміє, що ми сидимо на бомбі екологічної дії, котра поступово отруює нас...».

Та, якими б прикрими не були ці слова, надії людей примарні, бо в Україні нема жодного ліцензованого підприємства з утилізації токсичних відходів, єдина в державі фірма наділена повноваженнями лише на транскордонне перевезення отрутохімікатів. До того ж це дуже дорога справа. Середня вартість утилізації пестицидів — дві тисячі доларів за тонну. Тому неважко підрахувати, в яку копійку обійдеться ліквідація Джуринського отрутомогильника.

— Ми не можемо розраховувати на обласний бюджет, а тим паче на власні кошти, бо це проблема загальнодержавного рівня, — певна новообрана голова Джуринської ОТГ Галина Попсуй. — Мені відомо, що ще в 2015 році науковці звернулися до тодішньої української влади з аргументованим проханням виділити сто мільйонів гривень на знешкодження «нашої-чужої» отрути. У високих кабінетах пообіцяли допомогти, але чиновники вкотре обдурили народ: усе залишилось, як і було. Тільки з тією відмінністю, що з дня на день ситуація наближається до точки незворотного відліку, коли вона може вийти з-під контролю. А тоді буде пізно бити в набати совісті…

— Після закінчення дії державної програми поводження з небезпечними речовинами робота з утилізації пестицидів припинилася по всій Україні, — констатує Олексій Черкевич, головний спеціаліст з питань житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, енергетики та захисту довкілля Шаргородської райдержадміністрації. — На сьогодні держава не визначилася зі способом знешкодження, не кажучи вже про фінансування. Ба більше: треба мати чіткі рекомендації, як перевозити ці отруйні речовини, в якій тарі — мішках, пластикових ящиках, коробках і якими шляхами, оскільки вже були прецеденти невдоволення місцевого населення, що машини з отрутохімікатами їхали повз їхні хати. Тобто накопичилося чимало проблем, на розв’язання яких органи місцевої влади не мають повноважень.