|
Архів П’ятниця,
№ 97 (19845) |
 Про нас |
 Реклама |
 Поточний номер |
 Передплата |
| |
| Малюнки А. Василенка | PDF архів | Архів |
| У номері: | Весела світлиця | Наша пошта | Соняшник |
|
|
|
|
||||||
|
||||||||
|
||||||||
|
| ||||||||
|
| Версія для друку До списку статтей Потрібен надійний захист Петро ОЛЕКСІЙЧУК. с. Липляни Малинського району Житомирської області. УПРОДОВЖ десятиліть комуністи лякали нас, радянських людей, що НАТО — це інструмент агресії, шантажу і насильства, який підкорює, а потім грабує поневолені держави. Тому на противагу Північноатлантичному альянсу СРСР створив інтернаціональну організацію Варшавський договір. Проте насправді він мав окупаційний характер. Війська ОВД 1956-го нахабно вторглися в Угорщину, а 1968-го загарбали Чехословаччину. А далі, крім В’єтнаму, у 1980-х кремлівські куратори затіяли війну в Афганістані. Десять років ні за що один за одним гинули радянські солдати. Коли Україна нарешті вирвалася з пазурів двоголового російського орла і проголосила незалежність, була чудова можливість стати членом НАТО. Але тодішні президенти не наважилися на такий крок. Мабуть, боялися розгнівати Москву, з-під руки якої все не наважувалися вийти. І сталося... Російські посіпаки без потуги загарбали Кримський півострів, обстрілюють східні райони Донецької та Луганської областей. Нещадно руйнують житлові квартали, мости, залізниці, вбивають людей. На домовленості не зважають. Роблять своє. Неодноразово траплялося, що російські літаки порушували повітряний простір прибалтійських держав. Але командири натовських винищувачів, які там базуються, примушували непроханих орлів повертати назад. Якби ми були членами НАТО, то, можливо, над Україною було б мирне небо. Версія для друку До списку статтей | Відгукніться, побратими ДАЛЕКОГО 1962-го я був командиром саперного відділення другого взводу (в/ч 82873 «Д»). Служив у Чехословаччині. Дуже хотів би почути голос чи отримати листа від моїх побратимів. Ось дивлюсь на наше спільне фото і пригадую Петра Березовського, Михайла Стасюка з Вінниччини, Григорія Гучіка з Хмельниччини, Анатолія Васяновича з Житомирщини. Буду також радий, якщо відгукнуться мої молоді вихованці: Юрко, Павлик, Кабанець із Черкащини. Моя адреса: Мацько Микола Станіславович, с. Жуківці, Жмеринський район, Вінницька область, 23143. * * * 1968-го мене призвали до армії. Служив у м. Подольську Московської області, в/ч 55672 «А». Командиром був Віталій Михайлович Нікітін, нині полковник у відставці. Чекатиму, що бодай хтось із колишніх бійців нашої першої роти напише або зателефонує мені. Моя адреса: Білоног Микола Григорович, с. Супрунівка, Білопільський район, Сумська область, 41860. Тел.: 05443 (код) 98-7-20 (дом.), 050-649-29-52 (моб.).
|
|
