• Постаті

Вуглиною намалювала долю

Ганна КЛІКОВКА.

Біографія художниці, малярська спадщина якої належить до найкращих надбань української культури XX століття, ймовірно, могла б стати сюжетом мелодраматичного фільму.

120 РОКІВ тому, якраз на Катерини, 7 грудня, у родині Білокурів із села Богданівка Яготинського району на Київщині (тоді це був Пирятинський повіт Полтавської губернії) знайшлася дівчинка, назвали Катрусею. Родина була бідна, батьки не віддавали дівча до школи, економивши на взутті й одязі, мовляв, у сільської жінки зовсім інша планида — успішне заміжжя, діти, господарство. Тож дівчинка вчилася читати й писати самотужки.

Ще змалку в Катрусі відкрився дивовижний талант до малювання. Це заняття викликало у батьків несамовитий спротив, вони забороняли доньці і думати про нього. А була ця дитина не схожа на інших: збирала з печі вуглинки й розмальовувала стіни, потайки прикрашала химерними квітами зошити. Підростала й замість того, щоб займатись хатньою роботою, тікала в поля і малювала. Сама робила пензлики, а фарби — з настоїв буряка, бузини, калини.

Через роки Катерина Василівна згадувала: «Украла у матері кусочок білого полотна та взяла вуглину… Намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік — і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна — і знов малюю… А одного разу намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць. Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна. От мене на тому і поймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч… «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!»

Оті чудернацькі птиці, а ще дивовижно фантазійні квіти, незнаної чарівності пейзажі зроблять художницю-самоука відомою у всьому світі. Її талант високо оцінить Олесь Гончар: «Твори Катерини Білокур назавжди ввійшли в золотий фонд української культури. Вони з тих багатств, що їх Україна вносить до скарбниці мистецтва світового».

А під час експонування її картин в Парижі 1954 року великий Пабло Пікассо захоплено скаже: «Якби у нас була художниця такого рівня майстерності, ми б примусили увесь світ говорити про неї». Тоді на Міжнародній виставці в Парижі три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» — принесли їй світову славу. Ім’я Катерини Білокур внесене до книги «100 великих українців», творчість художниці, авторки унікальних понад 70 картин, є предметом вивчень і досліджень мистецтвознавців.

Наскільки яскравою є творчість, настільки складною від самого дитинства стелилася доля художниці. Через відсутність атестата не змогла вступити ні до художньо-керамічного технікуму, ні до Київського театрального технікуму, бо ж мала й природний акторський хист. А у 34 роки так допекли докори батьків, що спробувала втопитись.

Доля дарувала Катерині Білокур зустрічі зі знаковими постатями, які відіграли особливу роль в її житті: Оксаною Петрусенко, Павлом Тичиною, Василем Нагаєм і багатьма іншими. Завдяки видатній українській співачці Оксані Петрусенко творами художниці зацікавилися працівники Полтавського будинку народної творчості. Відбуваються персональні виставки на батьківщині й у столиці. Вона переживає творче піднесення. На жаль, більшість творів тогочасного періоду було втрачено під час Другої світової війни.

Твори повоєнних років — вершина художньої творчості Катерини Білокур. У цей період вона створює одні з найкращих своїх робіт — «Буйна», «Декоративні квіти», «Привіт урожаю». 1956 року мисткині було присвоєно звання народного художника України.

В останні роки життя художниця створила картини: «Півонії» (1959), «Букет квітів» (1959), «Квіти і овочі» (1959), «Натюрморт» (1960).

Не стало Катерини Білокур 10 червня 1961 року. Знайшла вічний спочинок у рідному селі Богданівка. Там, на території обійстя Білокурів, розташований меморіальний музей видатної української художниці. Відтворено інтер’єр помешкання, при вході — мармурова паркова скульптура: постать на повний зріст Катерини Білокур авторства її племінника Івана Білокура.

Незважаючи на те що нас віддаляє більш ніж століття, дуже близькою є ця незвичайна жінка, яка й уособлює власне Україну — з дивовижним талантом, складною долею, безмежною шаною прийдешніх поколінь. Живуть і летять у майбуття її фантастичні птиці, збережено спогади сучасників, розвідки, архівні матеріали, а також статті з періодичних видань, котрі знайомлять із життєвим і творчим шляхом видатної художниці та визначають її місце у вітчизняній культурі.

До 120-річчя від дня народження Катерини Білокур, який відзначається цьогоріч, Національний музей українського народного декоративного мистецтва підготував мистецький проєкт «Білокур», мета якого — популяризація доробку геніальної українки.