• Урожай-2020

Рис вродив рясно, та й зібрали вчасно

Василь ПІДДУБНЯК.

Херсонська область.

На фото автора: нинішній урожай білого зерна у дослідному господарстві «Інститут рису» не може не радувати. Але це не та радість, якою могла б бути…

ПОГОДА у Північному Причорномор’ї останнім часом мало прогнозована: тож механізатори дослідного господарства Інституту рису НААН збирали врожай, сподіваючись встигнути до дощів чи й снігу. І саме коли в столиці України випав перший сніг, комбайни найбільшого рисосійного сільгосппідприємства держави дружно полишили чеки. Із почуттям виконаного обов’язку, аякже!

…Весна цього року піднесла черговий «арктичний» сюрприз, відстрочивши посівну. І була, була тривога, що навряд чи вдасться зібрати те, що запланували. Хвилювалась і директор передового в країні господарства кандидат сільськогосподарських наук Валентина Уманська. Але не розгубилася: «Будемо виходити із ситуації…»

Головний вихід — чітке дотримання технології вирощування білого зерна. А це і належний обробіток ґрунту в чеках, і розрівнювання (з допомогою лазерних приладів) посівних площ, аби вода рівномірно затоплювала посіви, і високоякісне (а воно тут, зрозуміло, власне) насіння.

По трудах і врожай!

На круг зібрано 80,4 центнера рису, а на деяких ділянках — близько 93 центнерів. І це, повторюсь, у складний за погодними умовами сільськогосподарський рік.

— Загалом же, як і планувалося, намолотили нині 5 тисяч тонн рису,— повідала директор дослідного господарства Валентина Уманська. — І погода нам посприяла, особливо на початку жовтня. Крім рису, ми вирощуємо й інші культури, зокрема сою. На неї і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках сьогодні великий попит. Та й ціна для аграріїв дуже вигідна — 17 тисяч гривень за тонну. А це майже вдвічі більше, ніж дають нам за тонну рису.

Дослідне господарство має намір у майбутньому розширювати посівні площі саме під соєю. Нинішня її врожайність у рисових чеках сягнула 60 центнерів із гектара, і на круг вийшло немало — 45,5 центнера.

Рисівники краю нарікають на те, що виробництво білого зерна дедалі менш вигідне. Вода для зрошення мало не щороку дорожчає, а обіцяної-переобіцяної допомоги з боку держави, вважай, ніякої.

Рисове місце, як і святе, порожнім не буває — його заповнює лавина імпортного низької якості і споживної цінності продукту — такого, який експортують до країн третього світу. На власний же, український, рис, як і на своє ж таки насіння, попит, до речі, впав. І це вже не окремий епізод, а сумна до нікчемності дійсність.