• Неоголошена війна

День тиші

Михайло ВЕДМІДЬ.

У НЕДІЛЮ, 6 грудня, країна відзначала День Збройних сил України. Наші воїни отримували численні вітання від представників влади і громадськості. Та десь там, глибоко в душі, чи не у кожного українця мимоволі закрадалася думка: «А як там, на Донбасі? Чи не надішлють хлопцям свої вогневі «привітання» бойовики?».

На щастя, минулося. Обійшлося не тільки без загиблих і поранених, а й узагалі без пострілів. На фронті запанувала тиша. Повна. Вже й не пригадати, коли таке траплялося останнього разу.

Ось як наступного дня про незвичну ситуацію повідомили в ранковому зведенні штабу ООС: «Минулої доби, 6 грудня, на ділянках відповідальності українських підрозділів спостерігалася тиша».

Саме так, без емоцій, порівнянь і оцінок. Констатація. Проте, аби не виникало жодних ілюзій, зведення завершується попереджувальним нагадуванням: «Підрозділи, залучені до проведення Операції об’єднаних сил, готові миттєво реагувати на будь-які зміни оперативної обстановки. Слава Україні!».

Таку готовність до відсічі українські захисники продемонстрували напередодні свята, 5 грудня. Того дня противник неподалік Авдіївки та Мар’їнки вкотре застосував снайперську зброю. Втім, повідомили у штабі, «на обох напрямках дії ворожих снайперів були зупинені вогнем у відповідь». Тож не дивно, що «бойових втрат та поранень внаслідок ворожих пострілів не було».

Мабуть, зробили висновки із ситуації днем раніше, 4 грудня. Тоді біля Луганського снайпер противника поранив нашого бійця. А в Українській делегації ТКГ про реакцію на цей інцидент поінформували так: «1. Через координаційний механізм заведено «режим тиші». 2. Направлено письмове повідомлення до СММ ОБСЄ. 3. Спостережна група УССЦКК здійснює заходи щодо верифікації події».

Так, усе по закону. Та чи по справедливості?