• Фейлетон по п’ятницях

Готуйте голови

Анатолій Матвійчук,

музикант, громадський діяч.

glavcom.ua

Cвіт дуже трансформувався за останній час — і не в кращий бік! Прикладів — безліч, але я наведу вам найбільш кричущий і показовий. Бо стосується він дитячої літератури — тобто тієї, з якою дитинка входить у цей світ. Як ви гадаєте, про що треба читати і розповідати малюкам у віці 3-5 років? Може, про квіти, планети, красиві речі?

НІ! Й іще раз ні!

Треба розказувати їм про гівно і його різновиди! (Вибачте, що вживаю нелітературне слово, яке можна було б замінити словом «лайно», але я хочу, щоб ви відчули всю «красу» прецеденту!).

Прошу естетів не відвертати носів і дочитати до кінця, оскільки це важливо. Бо ви навіть гадки не маєте, що входить у нашу новітню культуру і які тренди підхоплюють так звані реформатори, аби наші малюки адаптувалися до так званих європейських стандартів.

Нещодавно на наших книжкових полицях з’явилася книжечка Вернера Гольцварта з ілюстраціями Вольфа Ерльбруха «Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову?»

Короткий зміст цього твору такий: кріт, якому хтось нагидив на голову, намагається дізнатися, хто це був: він звертається до різних тварин з цим запитанням. І вони показують, як вони це роблять, і якої консистенції, вибачте, їхнє г...но!

Уявляю собі спектр емоцій від вас — від гнівного обурення до нестримного реготу. Але, я певен, знайдуться й такі, що скажуть: «А чому б і ні, звичайний фізіологічний процес. А ми не пуритани, щоб відвертатися від цього і не розказувати про все дітям».

Одразу зауважу, що дітей, доки вони маленькі, треба навчати речей більш важливих і достойних, аби вони мали право називатися людьми. А про фізіологію вже потурбувалася природа — принаймні тварин ніхто не вчить, як спорожнятися. Але чому я порушив цю тему? Тому що, на жаль, вона є модною і міцно входить у свідомість сучасної людини, зокрема її активно підхопила індустрія шоу-бізнесу. Ця технологія вчить: не важливо, якого рівня є мистецтво, яку естетику воно несе, до яких ідей спонукає. Головне, що це не залишає нікого байдужим. Тобто якщо на виставці сучасного постмодерністського мистецтва п’ятдесят відсотків відвідувачів схвально реагують на певний артефакт, а решта п’ятдесят — украй негативно, то вони дають стовідсотковий результат небайдужості, відтак на це прийдуть дивитись і ті, й інші, тільки з різних причин і мотивів!

Ще приклади. Якщо ви бачите на сцені якусь вульгарну особу, що має вигляд дешевої повії, або хтось зніме штани на сцені й привселюдно випорожниться — це слід трактувати не як моральне виродження і хуліганство, а як акт мистецтва, інформаційний привід, за який ухопляться сучасні абсолютно аморальні преса і телебачення, що використовують цю ж саму технологію і вже навіть звикли смакувати такими речами. У результаті ми отримуємо величезний суспільний галас, а на його хвилі хтось кладе собі до кишені чималі гроші. Тож вчіться, лошари, заробляти на голому місці, відкинувши якісь там заскорузлі принципи! Бо так ведеться у нинішній цивілізації! На підтвердження цих слів дам лише коротеньку довідку. Згадана книжечка про крота, з якої ми почали розмову, була перекладена (увага!!!) 27 мовами світу і мала наклад 2,5 мільйона екземплярів. Але й це ще не все! 1999 року на основі цієї «книги» зробили постановку мюзиклу(!), який удостоївся премії Німецької Школи Музики в номінації «Гарна музика для дітей»...

А ми тут говоримо про мистецтво, культуру, етику, естетику, мораль... Виявляється, чи не найголовніша навичка сучасного життя — вміння гидити на голови іншим так, щоб це було в епіцентрі уваги, і про це говорили, писали і знімали фільми. З огляду на те, як швидко вчаться наші «реформатори» і що вони беруть в українську дійсність із європейської культури, неважко уявити, яким мистецтвом буде жити Україна в найближчі десятиліття.