Ранкова зоря

Іван ВОЗНЮК.

Малинський район

Житомирської області.

ЗАХОДИТЬ сонце за Чоповичі. Минає трохи часу, і на південному небі з’являється зірка. Заглядає у вікно і нагадує, що ніч скоро. Вона не примушує себе довго чекати. Щойно темінь піднімається високо-високо, як на небі висипають зорі. Чим темніше небо, тим яскравіші зорі. Тоді небо манить до себе, заворожує. Дивлячись на зоряний безкрай, відчуваєш дихання Всесвіту. Стоїш під Чумацьким Шляхом і думаєш: куди веде він і куди приведе? Схоже, і дерева думають про це. Зазориться небо, і жодне не поворухнеться, завмирає, немов дитина перед суворим батьком. Довгі грудневі ночі! Але після найдовшої настає ранок. Ранкова зоря з’являється на сході, і це означає, що ночі кінець. І вечірня, і ранкова зорі світять однаково, принаймні мені так здається. Одначе ранкова подобається більше: за нею настає світанок. Вона, часом думаю, зваблює світанок, виманює його з крайнеба. А крайнебо, піддаючись чарам зірки, прокладає дорогу ранку, запалює ранкову зорю, щоб сонце не заблукало.