Не даймо згаснути пам’яті

Костянтин МАТУЩАК.

Вінницька область.

Пам'ятник жертвам Голодомору в Харкові.

КВІТНЕВОГО ранку 1933-го з нетерпінням очікували майже всі соболівчани, поглядаючи в бік вантажної залізничної станції. Жителі села знали, що впродовж року їхні земляки-механізатори виробляють нову техніку на Харківському тракторному заводі.

Товарняк зупинивсь у підготовленому місці з 33 тракторами на платформах. Доручивши їх розвантаження іншим, чоловіки поспішили по домівках. Але чому на подвір’ї їх ніхто не зустрічає? Не чути дитячих голосів. Переступивши ґанок, Кирило Капушенко опинився в кімнаті, застеленій сухою соломою, на якій покотом лежало його сімейство — дружина і четверо діток. Зрозумівши ситуацію, чоловік дістав із кишені сухарі, розмочив їх і роздав своїм рідним. Працівники заводу отримували продовольчий пайок.

Колгосп і цукрозавод мали багато землі, яку належало обробляти, а робочих рук не вистачало. Особливо під час боротьби з довгоносиками на полях цукрових буряків. Щоби побороти нашестя ненажерливих істот, до роботи залучали школярів. За свою працю учні одержували наприкінці робочого дня пісний куліш чи іншу баланду. В голодні роки кількість дітей значно зменшилась. Скільки їх разом із дорослими полишили дочасно цей грішний світ, ніхто не наважиться сказати.

Після масового голодомору Сталін та його поплічники вдалися до репресій. У великому селі Соболівка Теплицького району Вінниччини було заарештовано 103 людини, серед яких працівники освіти, культури й медицини. Немало, втім, загиблих від голодної смерті було в рази більше.

Проте винуватці Голодомору заперечували його і приховували від міжнародної спільноти справжні масштаби. Мовляв, усе це вигадки і наклеп на «справедливу» радянську владу. Але події і факти були переконливішими. І з часом зарубіжні видання почали про це писати. Долучився до подвижницької роботи і уродженець Соболівки Віталій Наум’як, котрого у 17-річному віці вивезли на примусові роботи і який опинивсь у Франції, вивчив мову, подружився з місцевими патріотами. Вже після проголошення нашої незалежності разом із дружиною і трьома дітьми, які вільно розмовляли українською, неодноразово приїздив у рідне село, вивчав голодомор, репресії, вчинені сталінським режимом. Разом із французькими друзями повідав про масове винищення українського селянства у документальному фільмі. Стрічку неодноразово демонстрували у французьких навчальних закладах та інших установах.