• Повертаючись до надрукованого

Шануйтеся, дівчата!

Василь СНІЦАРЕНКО.

смт Чоповичі

Малинського району

Житомирської області.

Дорога Вербиченько! Мене дуже схвилювала публікація Ольги Цибулько «Долю скромністю не вибореш» («СВ» від 22 вересня ц. р.). Не можу погодитися з наведеною в ній думкою сусідки авторки листа Тамари, яка стверджує, що особисте щастя можна здобути лише твердістю характера і наполегливістю.

ПОНЯТТЯ цнотливості, культура поведінки (надто дівчат і жінок) турбували людей із давніх-давен. Ці риси батьки прищеплювали своїм дітям, цьому вчили у школах і церкві. На уроках закону Божого разом з іншими заповідями навчали «не вчиняти перелюбу». Окремо для старших дівчаток діяли освітні заклади благородних дівиць. Та й за радянських часів одним із правил тодішнього морального кодексу було «міцна родина — міцна держава». На жаль, сьогодні все це втрачає свою значимість.

На цьому наголошує, зокрема, й Тамара. Тут я з нею згоден. У нашому суспільстві вже давно триває переоцінка людських цінностей. Як на мене, одна з головних причин: суспільство розшароване на дуже бідних і дуже багатих, коли одним усе, а іншим нічого. Свого часу Григорій Сковорода, спостерігаючи за своїм оточенням, зазначив: «Хто не лукавить, той ззаду сидить» — тобто того не помічають. Щось схоже відбувається й серед нас. Вседозволеність відсунула мораль. Тому багато дівчат живуть за принципом: «Лови момент». Нерідкими стали шлюби «з грошовими мішками» — юнки виходять заміж за підстаркуватих багатіїв.

Гріхопадіння починається ще зі школи. Непоодинокими стали випадки, коли 13-річні дівчатка стають мамами. Прижилося й таке ганебне явище, як булінг: старшокласниці б’ються між собою за хлопців. Усе це поступово стає буденним...

Розпусті серед молоді потурає занепад економіки в країні. Коли рівень життя низький, у боротьбі за виживання в хід ідуть усі методи. Звичними стали телепередачі й телефільми з оголеними дівчатами, які безсоромно демонструють себе, зазиваючи коханців. Чи можна таке сховати від дитячих очей?! Не дивно, що про секс говорять уже й найменші школярики. Не до скромності їм буде, коли підростуть, — ловитимуть той горезвісний момент, щоб влаштувати солодке особисте життя. Скромним у цій погоні й справді місця не знайдеться. Знаю такі приклади із нинішнього життя. У двох родинах нашого села виросли доньки-красуні. Старанно вчилися у школі, потім в інституті. Зараз викладають у вищих навчальних закладах. Але жодна не створила сім’ї. Вписатися в нинішні канони завадила надмірна скромність, чи, може, не знайшли собі рівних?

Звісно, життя не стоїть на місці, зміни зачіпають усі сторони нашого життя. Але ж не можна цинічно торгувати всім підряд, у тому числі й порядністю, людською гідністю! Куди ми прямуємо? Куди цей шлях нас заведе?