• З літопису наших днів

Півтора століття слави — в небуття

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Таким був завод ще навесні. Тепер там пустка. Фото автора.

Коли 1846-го поміщик і колекціонер Григорій Тарновський вирішив відкрити неподалік власного маєтку в Качанівці цукрозавод, він сказав таку фразу: «Без німців не обійтись». Через шість років із заводу у сусідній Парафіївці вийшов перший пуд! Українець Тарновський знав ціну організованості, тож у керівництво призначив німців. Справи пішли вгору!

_{Був місцевим лідером}

ОСОБЛИВІСТЮ підприємства стало використання інноваційних на той час технологій. Завдяки введенню в експлуатацію парових машин цукрозавод упевнено тримав лідерство в галузі і вважався найпотужнішим у Чернігівській губернії. Дивиною тоді було й те, що для роботи використовували не кріпаків, а вільнонайманих робітників.

Однак надалі справи поміщика значно погіршилися. «1897 року Тарновський змушений був продати садибу, завод і частину зібрання мільйонеру-цукрозаводчику Павлу Харитоненку за один мільйон рублів, — розповідає краєзнавець і власник агросадиби «Соколиний хутір» Микола Череп. — Харитоненко модернізував виробництво і назвав завод Оленівським — на честь доньки».

Значну частину прибутків Харитоненко, якого називали цукровим королем, спрямовував на благодійництво та допомогу місцевим громадам.

— За Харитоненків у Парафіївці з’явилися земська школа, бібліотека і лікарня, — продовжує Микола Череп. — Підприємець електрифікував та телефонізував качанівський маєток і Парафіївку. 1898-го для реконструкції підприємства збудував цегельний завод. Це дало змогу створити нові робочі місця. У 1903-1904 роках цукровий завод розширили, спорудили будинок для працівників, установили електричні двигуни.

З приходом до влади більшовиків завод націоналізували. Відтоді його обладнання жодного разу не оновлювали. Попри це упродовж наступних 90 років підприємство видавало «на-гора» понад 27 тисяч тонн цукру щорічно.

_{Землю продали, а заводу ради не дали}

НІ війни, ні революції не змогли зупинити виробництва цукру. Відомо, що у 1942-1943 рр. завод очолював німецький фахівець. Окупанти вивозили цукор до Німеччини. Серце підприємства остаточно зупинилося, коли воно потрапило до приватних рук. «2008-го завод став... «Агросвіт», у власності якого він перебуває, припинив виробництво цукру», — коментує селищний голова Парафіївки Валентина Карпенко.

Йдеться про ПАТ «Блок Агросвіт», який належав нардепу Валерію Давиденку. У травні його знайшли мертвим у власний приймальні. «Давиденко встиг продати корпоративні права на землю, — розповідає Валентина Карпенко. — Але саме підприємство залишалося у власності ПАТ «Блок Агросвіту» — підрозділу корпорації «Агродім».

Про яку кількість землі мова, не уточнює. А втім, відомо, що при цукрозаводі свого часу діяв радгосп, який обробляв близько 2,5 тисячі гектарів, хоча подейкують про вдвічі більший земельний банк, який обробляє холдинг експрем’єра.

— Завод розбирають, вивозять... — нарікає голова ОТГ. — Для нашої Парафіївки це, звісно, був важливий об’єкт. Тут працювало понад півтисячі селян. Велика втрата для громади. Там стільки металу… Труби — все витягують, вивозять, продають, ми на це вплинути абсолютно не можемо.

МИКОЛА Череп просив Валерія Давиденка зробити із заводу музей, адже це артоб’єкт індустріальної архітектури. Каже, що проєкт міг приваблювати в Парафіївку десятки тисяч туристів. Однак розуміння з його боку не знайшов. Час від часу з’являлася інформація про небезпеку споруд для людей і навіть екології.

— Аварійною була тільки стіна-стометрівка, яка виходила на озеро, — пояснює Микола Череп. — Я тричі вів перемовини з Давиденком. На другу зустріч узяв із собою бізнесмена, який готовий був долучитись фінансово аж до придбання заводу. Ми планували зробити з нього найбільший індустріальний артоб’єкт у Європі.

Втім, не судилося. Сьогодні ніхто достеменно не скаже, хто є кінцевим бенефіціаром заводу. «Наскільки я розумію, там зайшов «Кернел», і випливли люди, які ніде раніше не фігурували, — говорить Микола Череп. — Три тижні тому я зустрічався з гендиректором і просив віддати хоча б частину території. Але все марно. Парафіївка занепадає, перетворюється на хутір. Уявіть собі: колись в системі обслуговування підприємства працювало 1700 людей! Сьогодні всі без роботи».

За словами місцевих мешканців, вивозять не лише унікальне обладнання з цехів, а й розбирають харитонівський цегельний завод. Півтора століття цукрової слави, що гриміла по всій Європі, канули у небуття… Разом із тим Микола Череп не втрачає надії порозумітися з новими власниками. Каже, як туристичний об’єкт завод іще не втрачено, адже залишилися підземні склади і залізниця.