Архів
Вівторок,
20 жовтня 2020 року

№ 80 (19828)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  Версія для друку          На головну
  • Людина і її справа

«Артезіанська вода — наше майбутнє»

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

На фото автора: Олександр Шаравський.

Робота у цього вбіленого сивиною привітного чоловіка, як у професійного рятувальника — його кличуть, коли приходить біда. Сюди, на окраїну Жмеринки, де в ошатному будинку розташований офіс будівельної організації, сьогодні, як і раніше, сходяться шляхи-дороги тисяч людей, які з шаною говорять про членів трудового колективу, очолюваного Олександром Шаравським.

БО Й справді є за що їм дякувати! За останні 11 років у 17 районах області побудовано понад сотню артезіанських свердловин і у 80 населених пунктах прокладено понад 20 тисяч погонних метрів водопровідних мереж.

— За цими цифрами — вся наша діяльність задля блага сільського населення, — каже Олександр Олексійович. — Відомий із 70-80-х років радянського періоду лозунг про стирання життєвих граней між містом та селом так і залишився благим наміром. Нічого з того не вийшло — декларований принцип державного управління знівелювався, а прірва ще поглибилася й соціальні проблеми стіною обступили селян, надто у водозабезпеченні. І нам випала висока громадянська місія бути серед тих, хто тримає руку на пульсі цієї надзвичайно важливої соціально-побутової галузі життєдіяльності населення.

Настав такий період, коли довкілля змінюється просто на очах, а природа не милує за бездумне використання її ресурсів. На моє тверде переконання: артезіанська вода — наше і наших дітей майбутнє. Не секрет, що вода у пересихаючих криницях не зовсім відповідає санітарно-гігієнічним стандартам. Уміст шкідливих речовин у ній, а саме: нітратів, нітритів, амонію, надлишків заліза, — зашкалює. Ці мікроелементи справляють досить негативний вплив на стан здоров’я людей. І все менше стає тих, хто помилково думав, що вода з домашніх криниць — здорова питна. Тому громади гуртуються й будують водопровідні мережі, дістаючи благодатну вологу із 80-120-метрової глибини…

Колектив спеціалістів, очолюваний Олександром Шаравським, — один із найкращих. На підтвердження того, що якість робіт і використаних ними матеріалів відповідає сучасним вимогам, говорить той факт, що побудовані водогони підприємство бере на обслуговування і подальшу експлуатацію.

— Це взаємовигідна співпраця. У людей не постає сумнівів у якості виконаних робіт, а про нас іде добра слава.

Олександр Шаравський — людина радянської доби. Вона не вплинула на його вроджені моральні цінності, не загнала у безвихідь, а, навпаки, дала простір для професійного росту й становлення як керівника…

Він народився у селі Почапинці Жмеринського району в багатодітній родині, де було троє братів — Володимир, Василь і він, наймолодший. Батьки, світлої пам’яті, Олексій Степанович і Ганна Василівна, працювали у місцевому колгоспі, за направленням якого і вступив Олександр до Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту.

— За існуючим тоді законодавством я був зобов’язаний відробити у господарстві щомісячну за час навчання 45-карбованцеву колгоспну стипендію. І це не становило жодних труднощів, бо колектив будівельної бригади прийняв мене, молодого майстра-будівельника, як рівного. У Почапинцях на той час зводилося дуже багато виробничо-соціальних об’єктів. Ми побудували адмінприміщення, будинок культури, ремонтну майстерню, вісім житлових будинків для колгоспних спеціалістів, три артезіанські свердловини, проклали 32 кілометри водопроводу…

Така першооснова школи життя позначилася на подальшій долі Шаравського. У 26 років він став головою сільради. Потім працював у міськкомі партії та райвиконкомі, а в квітні 1992-го був обраний директором Жмеринського райсількомунгоспу.

— Про той період комунгоспівської трудової діяльності мені важко та й не дуже хочеться згадувати. Скажу одне, що у «лежаче» підприємство вдалося вдихнути життя і першими в області започаткувати новий вид послуг — обслуговування сільських артсвердловин і водогонів… Через 10 років мене обрали заступником міського голови Жмеринки, а коли повернувся на колишню свою посаду, то з’ясувалося, що підприємство захопили місцеві рейдери й довелося довго добиватися торжества правди. І вона настала! Згодом до мене долучився старший син Роман.

Олександр Шаравський живе за мудрою маминою наукою: «Роби, сину, так, щоб хоч один раз на день хтось тобі сказав «дякую».

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Борги загрожують зимівлі
Читати
Нові правила затверджено
Читати
Стійкий духом
Читати
Як в Iталії навесні
Читати
Співпраця через лазівки
Читати
Живемо кволо і мало
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове