• Точка зору

Відповідальними маємо бути ми самі

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

На одне з перших місць із захворюваності на COVID Україна потрапила не лише через непрофесійність влади, а й унаслідок безвідповідального та байдужого ставлення громадян одне до одного. Так вважає моя співрозмовниця, яка подолала недугу. І я з нею згоден.

ОДИН із героїв комедії «Той самий Мюнхгаузен» казав: «Так, я не герой, але коли я кожного ранку просинаюсь і йду на роботу, то щось героїчне в цьому є…» Що він мав на увазі, зрозумів, коли, відсидівши вдома в ізоляції, мусив їхати читати лекції для студентів.

Довго думав, який транспорт мені обрати. Прожити вісім днів поруч людини, що захворіла на COVID, це напруга і фізична, і психологічна, від якої не так легко відійти. Тож вирішив: якщо Бог дав, що я не захворів, то не варто ризикувати — треба викликати таксі. Коли авто було подане до під’їзду, я запропонував водієві надіти маску. Сам уже був із цим засобом захисту. Чоловік на це ніяк не відреагував, хоча, згідно із законом, повинен бути в масці. Виявилося, її в нього взагалі не було. Я розпечатав свою запасну, дав йому. Проте водій, надівши її на підборіддя і рота, так і не прикрив носа… Потім він усю дорогу розповідав мені про те, що в масці йому не зручно, що в нього ніколи не буває температури і він не хворіє. Замість того, аби просто виконати закон, пробалакав усю дорогу.

Додому я вирішив повертатися громадським транспортом, бо після вранішньої поїздки в таксі вірити водієві, що авто дезінфікується, не було жодної підстави. В обід довелося чекати потяга метро більше семи хвилин, отож народу назбиралося чимало. У вагоні близько десятка чоловік плювати хотіли на заходи безпеки… На додачу туди увійшов чолов’яга з гітарою, з вуст якого, не прикритих маскою, бризкали слина і шансон. Попутника по сусідству я спробував умовити надіти маску, але він уперся і ні в яку. Інших уже й не зачіпав, вирішивши: життя — це рулетка, будь що буде.

Не краще мене чекало і в тролейбусі. Чоловік років 35, який сів поруч, був без засобу захисту. Молода контролерка, коли я попросив її вплинути на ситуацію, глузливо відповіла, що не робитиме цього, бо в неї нема такого пункту в контракті. А інший молодий чоловік сказав на весь салон, що коли мені так потрібно, то я сам повинен тримати дистанцію… Словом, борючись за правду, винним залишився саме я.

Але ж навіть якщо комусь не подобається, що користуватися метрополітеном можна тільки у правильно надітій масці або респіраторі, то це не скасовує правила під час пандемії. Його треба виконувати. Не може людина не носити маску, як не можуть користуватися метрополітеном «зайці».

До речі, правоохоронців, які мають стежити за дотриманням законодавства, зазвичай можна уздріти на вході в метро, а на платформі їх удень з вогнем не побачиш. Напевно, коронавірусних пасажирів бояться. Тоді не зрозуміло, на якій підставі з фонду боротьби з пандемією поліціянти отримали немалі кошти. Чи вони були героями лише в Нових Санжарах, коли розганяли пікети селян у час, коли коронавірус ще так не бушував?

Моя знайома громадянка Італії вважає, що перебіг хвороби, тяжкість захворювання багато в чому залежать від загальної свідомісті громадян. У них, коли була перша хвиля карантину, люди поставилися до епідемії відповідально. Кожний був зобов’язаний при собі носити посвідку з указаним місцем проживання. Відійшов 200 метрів од помешкання — карабінери мають право накласти штраф, якого ти не можеш не сплатити.

А що у нас? Інша моя знайома, вчителька, переконана, що заразилася на роботі, бо і вчителі, й учні ходять без масок. Батьки хворіють удома, а діти замість самоізоляції ідуть до навчального закладу. Здавати тести, просвічуватися на комп’ютерному томографі більшість хворих їздить у громадському транспорті. Так що один, два чи й більше інфікованих в одному вагоні, без сумніву, подорожують, коли ви їдете на роботу.

— Наслідки перенесеного COVID на ногах ще вивчатимуться й вивчатимуться, — певен лікар «інфекційки», що лікував мою знайому.

Вірус залишає відбиток на легенях. Навіть якщо пневмонія «тиха», вона рано чи пізно дасться взнаки. На легенях виникають утворення, які за певних обставин заповнюються рідиною, спричинюючи в майбутньому запальні процеси. Вірус, повідав лікар, ушкоджує не тільки легені, а й усі слизові оболонки. А наші внутрішні органи всі покриті слизовими оболонками. І мозок також. Отож після хвороби погіршується пам’ять, падає зір. А ще болять зуби, горло…

Для невіруючих в епідемію, вочевидь, треба організувати екскурсію в харківську 22-гу інфекційну лікарню, де лікарі самовіддано борються за життя людей. Вразливі всі, а не лише старше покоління, як стверджували на початку пандемії.

До речі, лікування від коронавірусу коштує купу грошей. Моїй знайомій, яка перебувала у стані середньої тяжкості, воно обійшлося в майже 14 тис. грн. Родина її сусідки по палаті взяла кредит у банку в сумі 100 тис. грн. Главу сім’ї, в якого легені були уражені на понад 50 відсотків, під’єднували до апарата ШВЛ. Лікування в реанімації обійшлось у близько 50 тис. грн. Його дружині — у 15 із гаком тисяч. Донька, лікуючись удома, витратила на ліки більше 10 тис. грн. Зараз вони не думають, як віддаватимуть кредит, їм головне подолати недугу.

На фото автора: у харківському метро.