• З літопису наших днів

Сівалка спотикання

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Не посієш — не пожнеш. На таку думку наводять деякі явища сьогоднішнього життя. Мова не про селян та їхню нескінченно клопітку працю, а про штучно створені пастки на заваді хліборобській справі. В одну з них не з власної вини потрапив Дмитро Доценко — фермер із колись знаменитого села Миколаївка, що на Дніпропетровщині.

ТРИ ОСТАННІ роки Дмитро Доценко як не старається, але ніяк не може належно засіяти свої 50 гектарів ріллі. А все тому, що підводить сівалка, яку придбав навесні 2018 року.

Суто з патріотичних міркувань Дмитро Федорович вирішив купити сівалку вітчизняного виробництва. Поклав око на новинку заводу з міста Кропивницький, який чомусь має іноземну назву «Harvest», що українською означає «Урожай». Щоправда, купував фермер сівалку «Мультикорн-560» не безпосередньо у виробника, а у компаньйона заводу — ТОВ «Промагролізинг плюс». Але яка різниця, думав господар тоді, якщо і завод, і товариство зареєстровані у Кропивницькому за однією адресою: вулиця Шульгіних, 39/4, кв. 16? Головне, що сівалка призначена не тільки для сівби насіння соняшнику, кукурудзи, сорго, рицини, сої, квасолі й люпину, а ще й дає змогу окремо вносити гранульовані мінеральні добрива. Відповідно вона була розхвалена на всі заставки як справжнє досягнення вітчизняної науки і техніки.

— Привезена навесні сівалка була такою ж своєчасною, як ложка до обіду. Не гаючись, вийшов у поле, проте вона відразу почала гнати брак: один метр засівала густо, а два — пусто. Турбодиски її були настільки щільно поставлені, що забивалися за лічені хвилини, — згадує Дмитро Доценко свої митарства трирічної давності.

У квітні наступного 2019 року сівалка «сказилася зовсім». Згідно з висновком начальника відділу експертиз Кіровоградської регіональної торгово-промислової палати Сергія Малихіна, це знаряддя заслуговувало хіба що на те, щоб здати його на брухт: «вентилятор не збалансований, пружина нижнього лючка не тримається, правий маркет не регулюється, підшипники турбодиска і на прикотку зіпсовані, на сіяльному апараті зірочки замість 26 зубків мають лише 23» — і так далі, і тому подібне...

Бідолашний власник фермерського господарства ТОВ «ДСК-Агро» і сівалки битий рік добивався, аби продавець і виробник замінили своє «диво» чи бодай ліквідували дефекти. Тоді, у 2018-му, тільки за четвертим разом Доценку вдалося докликатися спеціаліста з Кропивницького. Володимир Подолян з азартом узявся за «Мультикорн-560», щоб привести агрегат до ладу. Однак ентузіазму в нього вистачило тільки до півночі першого дня перебування у селі: навіть і після його втручання не вийшло засіяти як слід жодного гектара. Пан Подолян умовив фермера не складати акта дефектів, запевнивши, що про все доповість начальству — і своєму, і ТОВ «Промагролізинг плюс». Цього, мовляв, достатньо для розв’язання всіх проблем.

Але Дмитро Доценко ні від кого не діждався жодної звістки. Все ще очікуючи належної реакції розробників і продавців сівалки, адже йдеться про престиж(!), Дмитро Федорович по-доброму попросив повторного огляду сівалки спеціалістом підприємства. При цьому зажадав складення акта дефектів, усунення виявлених недоліків, надання сертифіката якості та іншої належної документації згідно з чинним законодавством. Ця вимога була зумовлена тим, що, доставивши сівалку, продавець не дав обіцяних супроводжувальних документів-характеристик на неї. Фермер не отримав навіть технічного паспорта та інструкції щодо користування «унікальним» виробом ТОВ «Harvest». Словом, йому продали кота в мішку.

Після висування цих вимог у селі знову з’явився експерт Володимир Подолян. Цього разу він до переліку попередніх дефектів додав нові. Їх виявилося чимало: «норма висіву мінеральних добрив не регулюється; перші п’ять секцій і прикотувальні котки розташовані під великим кутом і глибоко занурюються в ґрунт; система контролю висіву не працює; глибина загортання насіння не відповідає необхідній; на зернових бункерах розкручуються болти кріплення; при підніманні сівалки в транспортне положення та при спуску в робоче те й інше відбувається нерівномірно»... Втім, це ще не всі недоробки та конструкторські прорахунки. Але ситуація повторилася: після оприлюднення кричущих експерт-них висновків виробник разом із продавцем знову ніби крізь землю провалилися. Мабуть, сподівалися, що фермер врешті-решт стомиться чекати й відчепиться від них.

Але Доценко не здався. Навесні минулого року подав позов до Господарського суду Кіровоградської області, вимагаючи, щоб ТОВ «Промагролізинг плюс» забрало свій непотріб і повернуло 300 тисяч гривень.

Відтоді минуло півтора року, а суд усе ніяк не може знайти підстав, аби задовольнити вимоги фермера. Вперто не бере до уваги ні аргументів «місцевих» фахівців, ні доводів адвоката потерпілого Андрія Глазкова.

— Ми надали суду висновок сертифікованого експерта сільгосптехніки з Кропивницького Сергія Малихіна, — розповідає Глазков. — Відповідач, маю на увазі насамперед «Промагролізинг плюс», його не оскаржив. Виходить, погодився, що підсунув фермеру свиню. Одначе суддя Вікторія Тимошевська не хоче вірити очевидним фактам! Мовляв, висновку самого тільки Малихіна замало. Викликайте спеціалістів Київського НДІ судових експертиз, заплатіть їм 15 тисяч, а потім будемо говорити-судити…

— Мені нікуди було діватися, — з гіркотою мовить Дмитро Федорович, — за сівалку я заплатив великі, як для мене, гроші. Фактично нахабні пройдисвіти їх у мене видурили. Тож довелося запросити найвищих, які тільки у нас є, спеціалістів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Коли у Миколаївку приїхали два експерти з Києва, до них приєднавсь і Сергій Малихін. Він підтвердив свій попередній висновок: сівалка недопрацьована, для роботи не годиться.

— Хитрість у тому, — продовжує Сергій Анатолійович, — що «винахідливий» виробник продає свої сівалки як менеджер — просто збуває їх з рук, а покупці хай потім сміються чи плачуть, його це геть не обходить. Суд ще треба виграти, а сподівання потерпілих на це зазвичай марні. Випадок із Доценком не перший у моїй практиці, а шостий чи сьомий. У судах, пов’язаних із сівалками «Мультикорн-560», я вже пережив два інфаркти. Хіба можна лишатися спокійним, коли судді на «чорне» кажуть «біле»?

Відомо, що до продавців горе-сівалок також неодноразово зверталися фермери з Синельниківського району Дніпропетровської області, сусідньої Донецької, але безрезультатно. Ще один юрист-адвокат Андрій Єськов повідомив, що стосовно «Промагролізингу плюс» є 77 судових різнопланових рішень, а скільки позовів розглядається нині, можна лише здогадуватися.

— Мені ледве вдалося схилити чашу терезів на користь потерпілого покупця сівалки з Добровеличківського району Кіровоградської області, — каже Єськов, — та й то у суді не першої інстанції, а вже в апеляційному. З великими потугами бідоласі-фермеру повернули-таки близько 400 тисяч гривень. Тож треба боротися за свої кревні.

Свою сумну історію повідав і Валентин Супрун — фермер із Миргородського району Полтавської області, який спеціально приїхав у Миколаївку, аби зустрітися з київськими експертами. Його висновок: фермерам продали з інженерного й конструкторського погляду браковані сівалки, щось на кшталт «на тобі, небоже, що мені не гоже».

— Метал тонкий і м’який, гнеться то в один бік, то в інший, — ділиться своїми спостереженнями Супрун. — Гідравліка не працює, балансири надто важкі для коліс. Перелік недоліків можна продовжувати. Важко повірити, але завод Harvest не сертифікував, як того вимагає чинне законодавство, свою горе-сівалку в Інституті Горєлова, єдиному в Україні, який має на це ліцензію — і хоч би що, продовжує спокійно збувати виробникам сільгосппродукції більш ніж сумнівну машинерію…

Ось так рясно сіється в Україні самоправство й безвідповідальність. Несумлінний «суб’єкт» господарської діяльності нахабно переступає через закон, а в державі не знаходять для нього управи. Коли нарешті Феміда судитиме чесно і неупереджено, стаючи на бік скривджених?

Не біблійний камінь спотикання став на заваді Дмитрові Доценку і його колегам у хліборобській справі, а звичайна сівалка.