• Постаті

«Думки самі лягали на папір...»

Зенон МИХЛИК.

Тернопільська область.

У 20-х роках минулого століття на шпальтах львівської газети «Громадський голос» читачі часто зустрічали гуморески, оповідання, фейлетони Сергія Даушкова з Волині. Друкувався він і в часописі «Літературно-науковий вісник», що видавало Наукове товариство імені Тараса Шевченка. «То був час, коли думки самі лягали на папір, коли з душі рвався природний потяг висловитись, щось потрібне сказати людям», — згадував пізніше автор.

У ЛЬВОВІ 1932 року побачила світ його перша історична повість «Опанас Тятива» — про давні часи, коли славні лицарі боронили його рідні місця — Кременець та околиці від монголо-татарських завойовників. Щоправда, Даушков не погодився із надмірним редагуванням тексту, яке дозволили собі видавці, тож потім видрукував (уже в Кременці) свій варіант твору за назвою «Було колись». Плануючи його розширити, задумав тетралогію і написав другу її частину — «Хмари надходять».

Його перу також належать романи, що простежують людські долі, кинуті у віхолу Першої світової війни, — «Трилогія крові», «Волею Дажбога», «Проклін». Але цим творам теж судилася сумна доля — їх розвіяв вихор Другої світової. Автора переслідували німецькі окупанти, у друкарні в Кременці розсипали набір його повісті «Хмари надходять».

Зі свого творчого набутку особливо дорожив Даушков «Казками старого млина» — 250 записаними ним цікавими оповідками (притчами, філософськими новелами). Його навіть називали «великим казкарем із Малої Андруги». У цьому селі, що неподалік Кременця, батько майбутнього прозаїка — нащадок військового лікаря, який служив на Волині, орендував млин над Іквою. У сім’ї Сергій був десятою дитиною — народився 8 жовтня 1905 року. Змалку полюбляв забігати до млина, прислухатись до розмов дорослих і фантазувати над почутими іноді казковими сюжетами:

«Шумить вода, спадаючи з колеса, гуркоче камінь, що меле зерно. У млині завжди людно, особливо в «хатині» — кімнатці, де завізники дожидали своєї черги. Люди тулилися до гурту і тепла. Тут постійно горів вогонь у печі. Сидять довкола діди, дядьки, молоді чоловіки. У кожного своя робота. Цей з лика плете постоли, інший плете рукавиці, а той шиє обороть на коня. Ось старий чоловік на дерев’яній шпичці припікає шматок сала, щоб з’їсти з хлібом. Там, у кутку, чоловік набиває люльку. Котрийсь із дідів розповідає казку, веселу, смішну, цікаву! Між слухачами і я, малий хлопчина...».

«Казки старого млина» Сергій Даушков мріяв видрукувати окремою книжкою, однак не дочекався того щасливого дня — її презентація відбулася у Кременецькій міській бібліотеці імені Юліуша Словацького 2009-го, коли письменника вже не стало. Упорядники видання — Валентина і Гаврило Чернихівські змогли вмістити під однією обкладинкою лише 59 оповідок. Також побачили світ збірка із чотирьох казок «Циганські ліки» і повість «Було колись».

Можливо, причина і в тому, що нелегкою склалася життєва доля талановитого прозаїка. Пильні органи не забули причетності Даушкова до української національно-визвольної боротьби — свого часу він навіть викладав у підстаршинській школі військової округи УПА «Волинь-Південь», що розташовувалася в Антонінському лісі. Отож, хоча після війни на «відмінно» закінчив педагогічне училище, довго вчителювати йому не довелося. Мусив «перекваліфікуватися» на поштаря, потім — продавця сільмагів. Коли ж зостався без роботи, перебивався як міг — збирав лікарські рослини, які продавала на кременецькому ринку дружина, вирощував городину. Тільки останнього року свого життя, 1991-го, почав отримувати від держави 35 карбованців пенсії.

Скромним був його похорон у Малій Андрузі. Громада спогадала Сергія Даушкова 1995-го, встановивши пам’ятну таблицю на сільській хатині. Замірялася ще відкрити там літературно-меморіальний музей, та забракло чи то сил, чи духу… А згодом і садиба письменника була продана. Єдина спадщина — рукописи прозаїка, які досі не знайшли видавців. Спромоглися хіба що видрукувати у видавничому центрі Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Т. Шевченка п’ять років тому, до 110-ї річниці від дня народження автора, другу частину повісті «Було колись».

Твори Даушкова не втратили своєї актуальності. Наприклад, у «казках» закладений вельми повчальний зміст. Візьмімо для прикладу народний переказ «Рапорт святого Юрія», записаний письменником у першій половині минулого століття на Волині. Згаданий «вартівник поганих сил», зокрема, доповідає вищій інстанції: «На грішникові Юді — христопродавцеві я трохи звільнив окови і дав йому деякі полегшення. Хто знає? Може, його ще доведеться виправдати. Він добрий хлопець! Коли він продав Христа, то зараз же розкаявся, заніс до первосвящеників оті срібняки і жбурнув їм під ноги! Його досі мучить сумління. Він же, бідолаха, повісився!».

А нині продають один одного, цілий край, народ, сумління їх не мучить і ніхто не вішається.