П’ятниця, 16 жовтня 2020 року № 79 (19827)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19827/print.php?n=46942

  • Втрата

Ратоборствував, бо любив...

Редакція «Сільських вістей» висловлює всім рідним, близьким і колегам Олександра Пономарева щирі співчуття.

УКРАЇНУ знову спіткала непоправна втрата.

Після важкої хвороби вранці минулої середи, 14 жовтня, за три дні до 85-річчя, не стало Олександра Даниловича Пономарева.

Олександр Пономарів — український мовознавець, перекладач, публіцист, громадський діяч. Доктор філологічних наук (1991), професор кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік АН ВШ України (1998), заступник голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка; відповідальний редактор газети «Київський університет»; головний редактор «Записок Наукового історико-філологічного товариства Андрія Білецького». Автор понад 250 наукових, науково-популярних і науково-публіцистичних праць з історії, стилістики та культури української мови, її відродження та утвердження як державної, укладач і редактор навчальних посібників та словників різних типів.

Олександр Пономарів перекладав українською із новогрецької та п’яти слов’янських мов твори зарубіжних авторів. За його участі друком в Афінах у 1964 році вийшов перший поетичний переклад Шевченкового «Кобзаря» грецькою мовою.

Провідний мовознавець на теренах Европи був чи не найактивнішим членом товариства «Просвіта» та Правописної комісії, яка доводила до тями зрусифіковану українську мову, а також багаторічним незмінним фаховим блогером на сайті ВВС News Україна.

Істинний оборонець української мови од численних зазіхань на неї безбатченків і недолугих «державотворців», Олександр Данилович говорив: «Ми европейці, а у вдачі кожного европейця лежить засада — скрізь триматися своєї мови та національної орієнтації. У цивілізованих країнах, особливо невеликих щодо території й кількості населення, майже не зустрінеш людини, яка не володіє бодай однією з чужих мов. Але ніколи не зустрінеш двох німців, двох португальців чи двох норвежців, які розмовляли б між собою не німецькою, не португальською чи не норвезькою мовою. Навчаючись і навчаючи чужого, не слід забувати свого».

Вдумайтеся, шановні співвітчизники, у ці прості й мудрі слова не галасливого трибуна, а справжнього патріота України, котрому мова боліла непідробним болем…