• Бувальщинка

Ой під яблунею...

Вадим ВІТКОВСЬКИЙ.

м. Вінниця.

Росла колись у колгоспному саду стара яблуня, Білий налив, родила медові плоди, було їх багато. Вони наче магнітом манили до себе сільських хлопчаків, бо ж здавна відомо: вкрадене яблуко смачніше, ніж зі свого саду! Та от біда, під тією яблунею любив відпочивати сторож саду дядько Василь. Обійде кожне дерево, обдивиться, а тоді вляжеться саме під цим горілиць, закладе руки за голову і хропе...

Хлопцям спала на думку така ідея. Знайшли два довгі металеві прути і, коли дядько заснув, підкралися до нього й прикололи ними до землі поли дядькового піджака, а самі полізли на яблуню...

Хтось яблуко не втримав, і воно полетіло дядькові прямісінько в груди...

Сторож хотів, було, схопитися, але не зміг — щось міцно тримало його на землі...

А тут упало ще одне яблуко...

«Сплю я, хлопці, і сниться, що мене хоронять на нашому цвинтарі... — розповідав він потім у чайній приятелям. — Опустили у труні в яму, і тут чую, як вдарили по віку грудки землі, значить, закопують... Я що є сил хотів вирватися — де там! Кришку труни вже забили! Насилу розплющив око. Бачу: урвителі сільські яблука крадуть... просто над моєю головою... А мені — вірите? — не шкода їх уперше стало! Радію, що живий! Яблука крадуть, а я радію... Яблука що?!.»