Пенсій не буде?

Олена КОЩЕНКО.

Українців прямим текстом попередили: нинішні покоління громадян працездатного віку ризикують залишитись узагалі без пенсій. Як заявив Прем’єр-міністр Денис Шмигаль, уже через якихось 15 років держава не зможе гарантувати їм щомісячних пенсійних виплат, оскільки не матиме такого ресурсу.

_{«Звичайна математика» й «економічна демографія»}

ВИХОДИТЬ, чоловіки і жінки, котрі зараз молодше 45 років (або близько того), попри те що трудяться і відраховують єдиний соціальний внесок до ПФУ, після досягнення пенсійного віку можуть залишитися ні з чим. Принаймні так сказав глава Кабінету Міністрів, виступаючи перед студентами на лекції в держуніверситеті «Львівська політехніка», який сам закінчив 1997 року за спеціальністю «Менеджмент у виробничій сфері (машинобудування)».

Водночас нині вже кандидат економічних наук на чолі українського уряду аргументував своє твердження: «Є проблема з людським капіталом. Нація старіє. Україна, як частина старої Європи, не відтворює своє населення… Вже сьогодні на одного працюючого українця пересічно доводиться один пенсіонер. А невдовзі буде ще менше працездатних і ще більше пенсіонерів. Співвідношення буде один до двох. Що це означає? Щоби утримувати пенсіонерів хоча б на тому рівні, який є сьогодні, потрібно буде як мінімум удвічі збільшити податки. У Пенсійний фонд зараз іде єдиний соціальний внесок у розмірі 22% від офіційної зарплати, платить його роботодавець. Зрозуміло, що ЄСВ у розмірі 44% од зарплати — це велике навантаження на фонд заробітної плати. Тому компанії не хочуть збільшення податків. Відтак через років 15 ми не зможемо платити пенсій майбутнім пенсіонерам… Це звичайна математика й економічна демографія».

Також Прем’єр наголосив, що про невідворотний крах чинної пенсійної системи свідчить і зростаючий дефіцит Пенсійного фонду, який традиційно покривається з держбюджету, також дефіцитного. Тому на додаток до існуючої солідарної пенсійної системи потрібно терміново, вже з наступного року, впровадити ще й накопичувальну. «Кожен із нас повинен подумати про свою пенсію з молодого віку», — резюмував Шмигаль.

Вочевидь, це вперше представники влади так відверто заявили, що незабаром в Україні не лише не будуть підвищуватися пенсії, а й останніх не стане. Хоча експерти вельми сумніваються в цьому. За подібними заявами Шмигаля вони радше вбачають інше: пробний крок влади з метою перевірки суспільної реакції. І не виключають імовірності, що насправді українців ментально готують не тільки до нового «пенсійного» податку, а й до чергового підвищення пенсійного віку.

_{Спробуй заробити той страховий стаж}

ВЛАСНЕ, у висловлюваннях Прем’єр-міністра немає особливої сенсації. Бо підвищення пенсійного віку в Україні вже відбувається, відповідну реформу було запущено ще 2017 року урядом Володимира Гройсмана. Скажімо, з 1 квітня нинішнього року пенсійний вік для жінок збільшився до 59,5 року. А з наступного він становитиме 60 років.

Проте ця реформа «нагорі» задумана так, що навіть якщо громадянин і дожив до віку, коли можна піти на заслужений відпочинок, то це ще не гарантія, що він одержить пенсію. Бо паралельно у країні відбувається й підвищення страхового стажу (того, з якого реально сплачувалися внески до ПФУ). Так, поточного року для виходу на пенсію у 60 треба мати 27 років страхового стажу, наступного — вже 28 років… І так поетапно відбуватиметься до 2028 року, поки страховий стаж для виходу на пенсію в 60 не зросте до 35 років. Якщо його не вистачає, відсувається і час виходу на пенсію. А в разі, коли потрібного стажу не буде, людина зможе розраховувати хіба що на соціальну виплату, яка нині дорівнює неповні 1,7 тис. грн.

Чи треба казати, що заробити законодавчо встановлений стаж дуже проблематично. Далеко не всім в Україні це вдається, надто враховуючи спричинені економічними кризами провали на ринку праці в 1990-х. Та й із урахуванням великої нелегальної зайнятості ризик пропрацювати певний період без оформлення є у багатьох громадян. Тому за класичною схемою — у 60 років із 35 роками страхового стажу — у 2028-му зможуть вийти на заслужений відпочинок щонайбільше 15% громадян. Решті доведеться працювати до 65 років чи й довше.

_{Запасний план влади «Зе»}

ХТОСЬ скаже: хай там як, але до 2028 року, поки триває пенсійна реформа, ліміт влади на підвищення пенсійного віку вже вичерпаний. Але насправді, як зауважують фахівці, не треба бути такими наївними. Бо вже добре зрозуміло, куди сьогодні «верне човен» пенсійної реформи урядова команда. І схоже, що анонсоване Прем’єром Шмигалем упровадження накопичувальної пенсійної системи виявиться такою собі економічною ширмою для провертання радикальнішої пенсійної реформи.

І ось чому. Економісти небезпідставно вважають, що перспективи накопичити собі на пенсію більш-менш пристойну суму за запропонованою схемою (працівник сплачуватиме на свій накопичувальний рахунок 1% від зарплати, а роботодавець — 2%), дуже оманливі. Хіба що це зможуть зробити ті, хто зараз молодше 30 років. А ті, хто старше 35, будуть змушені або відкладати багато, або накопичать копійки. За розрахунками, щоб «вийти» на додаткову накопичувальну пенсію розміром хоча б 1,5 тисячі гривень на місяць, потрібно отримувати зар­плату від 50 тисяч і накопичувати безперервно не менш як 20 років. Але коли в Україні будуть такі зарплати? Оце й увесь підтекст «звичайної математики» уряду Шмигаля щодо прова-дження накопичувальних пенсій.

Тому є велика ймовірність, що, запустивши експеримент із накопичувальними пенсіями, влада перейде до плану «Б». Себто знову підвищить… пенсійний вік. І в урядовому закуліссі, подейкують, такі розмови неофіційно вже ведуться.

Водночас, за даними владних джерел, у найвищих ешелонах, поки що обережно, порушують тему, як би позбутися пільговиків — працівників, які мають право виходу на пенсію за вислугою років через шкідливе виробництво. Турботу про них хочуть перекласти на роботодавців, зобов’язавши останніх накопичувати пенсії для працівників за власний рахунок. У такому випадку, вийшовши на пенсію раніше терміну, працівник ще якийсь час одержуватиме виплати від роботодавця, і лише після досягнення загального для всіх пенсійного віку — з ПФУ.

Що стосується власне пенсійного віку, то, скажімо, обрана до парламенту від партії «Слуга народу» голова профільного комітету Галина Третьякова, відома своїми неоднозначними висловлюваннями на соціальні теми, вже оприлюднювала ідею про плавне підвищення пенсійного віку, наприклад, іще на місяць щороку, починаючи з 2023-го або з 2025. Адже, аргументувала вона, у багатьох європейських країнах пенсійний вік — 65 років. Тільки забудькувата, мабуть, ця чиновниця. Бо не згадала, що у нас зовсім інша статистика тривалості життя. Якщо українські жінки пересічно доживають до 77,1 року, то чоловіки — до 67,6 (останні взагалі живуть на десять років менше за європейських чоловіків).

Вважається, що людина на пенсії повинна прожити бодай 10-12 років. Інакше втрачається сенс пенсійних відрахувань. Тому як у нас можна підвищити пенсійний вік чоловікам до 65-67 років, якщо вони живуть лише до 67? Можна вже до 70 підняти, щоби більшість до пенсії просто не доживала. Як мовилось у сталінські репресивні часи: немає людини — немає проблеми.

_{Замість післямови}

ПОЗА СУМНІВОМ, і чинна пенсійна реформа, і та, яку тільки замислюють члени Зе-команди, по суті своїй є антинародними. Адже сам же народ за всі нібито спущені згори пенсійні привілеї із власної кишені й розплачується. Тоді як урядові Шмигаля аж ніяк не зайвим було б проштудіювати світові закони економіки і досвід інших країн. А вони свідчать, що корінь проблеми — у примітивній аграрно-сировинній структурі української економіки. І що змінити ситуацію на краще і не допустити підвищення пенсійного віку можна буде за умови, якщо почнеться реальне зростання економіки. Проте це вкрай важко здійснити, продовжуючи нинішній соціально-економічний курс країни.

До речі, армія пенсіонерів у державі зменшується. Так, за даними Пенсійного фонду, 2014 року їх налічувалось 13,7 млн, у 2017-му – 11,9 млн, а станом на 1 січня 2020-го — 11,2 млн. Тобто за якихось останні три роки — мінус майже 700 тисяч. Такий істотний спад відбувся за рахунок окупованих територій Криму та Донбасу, а також трудової міграції. Як свідчать оціночні дані, за кордоном нині трудиться близько 5-7 мільйонів українців, і найближчими роками навряд чи вони повернуться додому. Прогнозується, що відтік трудових ресурсів зростатиме. Тож у майбутньому пенсіонерів стане ще менше. Можливо, урядовці взагалі розраховують, що врешті-решт проблема «розсмокчеться» сама собою: хтось не доживе до пенсії, хтось виїде.