• Думка вченого

Чи готові до катаклізмів?

Василь ГОРВАТ.

Закарпатська область.

Цей рік видався для України досить сейсмічно активним. Підземні поштовхи не раз фіксувалися на Одещині (хвилі деяких із них докотилися навіть до Кропивницького), Івано-Франківщині. Закарпаття також відзначилося кількома землетрусами. Ця наполеглива сейсмічна активність не могла не викликати запитання: що це означає, чи треба остерігатися серйозніших виявів?

ВІДПОВІДІ на тривожні питання шукаємо в розмові з керівником сейсмічної станції «Тросник» кандидатом геофізичних наук Василем Ігнатишиним. Для початку варто зрозуміти, чому стаються землетруси. Якщо говорити простою мовою, то вглибині постійно відбувається рух тектонічних плит. Коли тиск на плиту досягає певного рівня, стається, як із пружною пластинкою, яку спочатку натиснеш, а потім відпускаєш — і вона вібрує. На Землі щороку обов’язково реєструватиметься хоча б один масштабний землетрус, каже вчений. Так влаштована планета: енергія, яка накопичується всередині, обов’язково має вийти назовні, що своєю чергою провокує природні катаклізми.

Пан Василь заспокоює: цьогорічні струси не становлять загрози. Наші станції, пояснює він, фіксують щороку сотні малопотужних землетрусів, які стаються в Карпатському регіоні. Після певного затишшя з 2012 року вони почастішали, і вже нині їх зафіксовано понад 30. Кілька з них закарпатці могли відчути.

Наукове фіксування поштовхів у регіоні почалося порівняно недавно. А найпомітнішим у минулому столітті був землетрус 1908 року у Сваляві. Ставалися, звичайно, поштовхи і два століття тому, проте вони не призвели до таких наслідків, які привернули б увагу літописців. 1965-го відбувся поштовх з епіцентром у Берегові. Цей випадок добре досліджений і описаний. Саме він спонукав до серйознішого вивчення Карпатського регіону, були споруджені станції у Берегові, Іршавському та інших районах.

Формуванню бази для сейсмологічних досліджень на Закарпатті значною мірою завдячуємо видатному вченому Тарасові Вербицькому. Він наполегливо добивався встановлення нових станцій, адже чим більша мережа, тим точніша інформація, підшукував кадри за принципом відданості науці. Його справу підтримали сини Сергій і Юрій. На жаль, немає вже з нами героя Небесної сотні Юрія Тарасовича Вербицького, закатованого бандитами під час Майдану…

Карпатський регіон — унікальна зона для досліджень і вивчення. Тому статті українців можна зустріти в різних країнах світу. Накопичення досліджень, які дають характеристики під час, до і після поштовхів, є дуже цінним матеріалом, якого потребують наукові журнали. Однак, пояснює пан Василь, в Україні інтерес журналістів і державних служб до станцій спалахує, тільки як десь стається землетрус.

Чи ще функціонує у нас система цивільного захисту? Чи має вона достатньо повноважень і матеріальних ресурсів? Ці запитання не випадкові: у районах із 2020 року взагалі зникла посада керівника сектору цивільного захисту, залишено тільки повноваження головного спеціаліста, які у Виноградові виконує Юрій Фурик. У зв’язку з карантином він постійно перебуває у штабі тимчасової протиепідемічної комісії РДА, проте, щоб самостійно приймати важливі рішення, його повноважень не достатньо.

Сьогодні важко зрозуміти, чи в районах володіють інформацією, скільки підйомних кранів, бульдозерів, евакуаторів, автобусів для перевезень під час надзвичайної події існує. Адже практично вся ця техніка у приватних руках. Чи попереджені власники, що у разі НС машини можуть бути залучені до рятувальних робіт? Чи провадяться якісь навчання, чи є на підприємствах відповідальні за дії у випадку надзвичайних ситуацій?

Думаю, навіть якщо на когось покладені ці обов’язки, вони не більш ніж формальність. За радянських часів, за словами тодішнього завідувача відділу з техніки безпеки й цивільної оборони Виноградівського райвузла зв’язку Василя Ковачика, пошта мала три добровільні санітарні бригади, всі працівники проходили підготовку, підвал був оснащений як бомбосховище, працювала мережа оповіщення. Готовність до надзвичайних ситуацій вимагалася від усіх підприємств. Крім того, на підвалах багатоповерхівок був напис «Бомбосховище» і комунальники мали пильнувати там лад. Щоправда, у деякі підтоплені підвали взагалі неможливо було зайти, але то вже інша тема...

Хтозна, чи існує така система нині. Хоча б тому, що змінилася структура власності, промисловості. Проте Юрій Фурик запевняє, що вона продовжує працювати, оскільки є Державна служба надзвичайних ситуацій, є обов’язки із захисту й безпеки людей, які виконує поліція, є функції, покладені на лікарню, провадяться навчання на підприємствах… Що ж, будемо на те сподіватися.