Архів
П’ятниця,
9 жовтня 2020 року

№ 77 (19825)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну
  • Постаті

Народу без мови нема

Володимир БУРБАН.

6 жовтня минуло 80 літ од дня народження Володимира Омеляновича Забаштанського (1940—2001 рр.) — визначного українського поета, публіциста, громадського діяча, лауреата Шевченківської премії, людини важкої долі й незламного характеру.

Коли мені зорі світить перестали,

Від туги кам’яної сивіли скали,

Палили себе кам’яними слізьми, —

Хто виведе темного сина з пітьми?

Та я не схилився і перед судьбою,

Пішов, але й інших повів за собою,

Куди не ішов — одступала імла,

Бо завжди зі мною Вітчизна була.

Ці рядки не можна читати без щемного болю. Пригадуються зустрічі з Володимиром Омеляновичем, його часто мовлені трохи хрипкуватим голосом слова: «Ото дивлюсь і думаю...» Він справді зором серця бачив життя і людей у ньому. Всією своєю поведінкою показував, що він такий, як усі. І лише інколи в поезіях проривалися пекучі рядки про своє лихо-біду:

Повинен знать, що недарма

Справіку звуть мене страшною.

Праматір я всіх бід. Пітьма.

Чом ниць не впав переді мною?

Гордий і мужній, Володимир Забаштанський явив нам образ людини на всі часи: «Він кровний спадкоємець благородності й честі не тільки Корчагіна, а й Кармалюка», — писав Дмитро Павличко, підкреслюючи, що мужність поета поєднується з його глибинною національною натурою, з кармалюківським коренем його духу.

Біографія Володимира Забаштанського закорінена в подільський селянський рід. Народився в селі Браїлів на Вінниччині, закінчив семирічку — «мені тринадцятий минало в холоді, сирітстві та нужді». Подався на Донбас, навчався в будівельному училищі. Працював бутоломом на кар’єрі, помічником кочегара на цукрозаводі, робітником у радгоспі. Внаслідок нещасного випадку на 18-му році життя втратив очі й руки. Два роки лікувався в Київському інституті ортопедії та травматології. З відзнакою закінчив філологічний факультет Київського університету імені Т. Шевченка. Починаючи з 1961 року друкувавсь у періодичній пресі. Дебютував збіркою поезій «Наказ каменярів», заявивши про з’яву свіжого поетичного таланту.

Щоправда, і йому довелось ударяти в «барабани пафосу». Комсомольсько-корчагінські вірші писались, утім, щиро, від душі. Жорстока доля, особисте нещастя спонукали шукати духовного прихистку в ідеалізованій, псевдоромантичній тематиці, характерній для збірок «Віра в людину», «Крицею рядка». «Моя вузькоколійка» була удостоєна республіканської комсомольської премії ім. М. Островського. Чимало є таких, хто «во врем’я оно» вихваляв Володимира Забаштанського, а тепер уїдливо дорікає поетові за «вузькоколійність».

З роками еволюція Забаштанського до глибинного проникнення у справжню суть людей і явищ ставала переважаючою. Він викристалізувався у поета злободенного, високопатріотичного, зорієнтованого на пошук «коріння болю». Адже якщо це коріння всохло, «то нема поета, але є Зоїл», тобто грецький філолог ІV століття до нашої ери, котрий став відомим своїми нападками на твори Гомера.

Володимир Омелянович болісно реагує на затхлу атмосферу пристосуванства, міщанства, політичної індиферентності й мізерних пристрастей. Він, за словами Б. Олійника, «знайшов ключ і тональність не лише для своєї творчості, а й для особистого життя». Його слово зазвучало на майданах свободи, на радіо і телебаченні.

Особливий біль поета — доля рідної мови:

Як нема без зірок небозводу,

Як блакиті без сонця нема, —

Так і мови нема без народу,

І народу без мови нема.

Афористичні рядки! Володимир Омелянович узагалі був схильний до лункого і меткого слова, як-от: «Простіше звергнути царя, аніж з раба зробить людину», «Брезент рапатого вітрила здається шовком здалини».

Цей чоловік найменше здавався поетом не від світу сього. Мав товариську вдачу, любив жарт, гарне застільне слово. Чаркою не зловживав, але, як жартома казала його доброї пам’яті дружина Ольга Василівна, «де б у хаті не сховала пляшку, а він — без рук і без очей — таки знайде...» Про Ольгу Василівну — окреме слово. То була не тільки поетова Берегиня, а й перша слухачка-рецензент, секретарка, друкарка, вона ж начитувала чоловікові безліч книжок і періодичних видань.

Володимир Омелянович — майстер художнього перекладу, це ще одна грань його таланту. Перекладав і поезію, і прозу.

Загадка Володимира Забаштанського — в його незвичайній натурі, щедрому таланті, фантастичній (комп’ютерній) пам’яті, в якій він тримав тисячі віршованих і прозових текстів — як чужих, так і власних.

У дні, коли вшановуємо пам’ять поета, як смолоскип палають його слова:

Куди не ішов — одступала імла,

Бо завжди зі мною Вітчизна була.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Вогонь майже приборкано
Читати
Скаржитися по-сучасному
Читати
Хвороба невпинна
Читати
Обрано нового очільника
Читати
Причин трагедії багато
Читати
Ще й підторгуємо
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове