• Точка зору

Країну врятує фермерство

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чи не найстаріше об’єднання аграріїв — Асоціація фермерів та приватних землевласників України — цього року відсвяткувало 30-річний ювілей. Нелегкі часи переживають нині наші землероби. Чого їм очікувати після запровадження ринку сільгоспугідь та яким має бути шлях розвитку України в агросекторі — в ексклюзивному інтерв’ю з президентом
АФПЗУ Миколою СТРИЖАКОМ.

— Миколо Івановичу, ви були фермером із 1993 року, 2006-го стали першим віцепрезидентом, а 2018-го — президентом Асоціації фермерів і приватних землевласників. Як усі ці роки велось українському фермерству, як воно розвивалося?

— Розвивалося по синусоїді: до початку «нульових» виросли, в середині — трохи впали, наприкінці — ще трохи, а коли почалася війна — геть упали. Очільник позаминулого уряду В. Гройсман потім, щоправда, прислухався до нас, і пішло зростання. З Володимиром Борисовичем у нас співпраця була налагоджена на належному рівні, але це здебільшого не його заслуга — прем’єра довелося спонукати до ухвалення правильних рішень. Поясню, як це: я є позаштатним радником голови Світового банку, а там за нашим підписом гроші видавали. Я кажу Гройсману: «Фермерам грошей не дасте — підпис не поставимо». Тоді ми «вибили» на аграріїв понад мільярд гривень. Програма була розрахована на три роки, і вона не мала обнульовуватись. Проте уряд О. Гончарука помножив на нуль усе й одразу. Жорстокий цинізм! Тодішній міністр економіки та сільського господарства Т. Милованов сказав, що програма не працює, тому що вона… вже й забув, якось так по-чудернацькому сказав… Ну, як він уміє, знаєте: «Вона не працює, тому що вона не хоче працювати». Так, наче ця програма — жива істота…

— А чого чекати фермерам тепер?

— Нічого хорошого! Порівняно з тим, що було, на фермерські програми передбачено всього 185 мільйонів гривень, із яких половина не буде освоєна, оскільки порядок виписаний таким чином, що ніхто цих грошей не візьме. Як тільки прийшла «зелена» влада, все згорнули: останній транш — 12,5 мільйона гривень — не виплатили нікому! Чимало програм узагалі не працювало, бо в бюджеті величезна діра. Куди б ми не писали, все одно буде «нуль». І це сьогодні — державна політика, яка фактично відкидає демократію, оскільки для побудови демократичного суспільства необхідна наявність середнього класу, а для олігархів він, як і самозайняті люди на селі, зайвий. Їм землю треба продати!

— До речі, про землю: що, на вашу думку, буде після запровадження ринку?

— То не ринок — то дерибан! Буде повернення в 1990-ті у промисловості: приходитимуть молодики з битами, прасками, паяльними лампами і пояснюватимуть, що ти неефективний господар, що треба віддати землю ефективнішому… І цьому важко сьогодні зарадити — вони все одно робитимуть своє, бо хоча їх і обрав український народ, але служать вони не йому. Хто платить, той і музику замовляє. Але це не означає, що ми повинні скласти руки.

— Всеукраїнська аграрна рада виникла нізвідки, принаймні до певного часу про неї ніде не чули, але вона сьогодні приміряє на себе роль основного переговірника. Які відносини між ВАР та Штабом захисту рідної землі, куди нині входить і ваше об’єднання?

— ВАР виникла не нізвідки. Кожний міністр робить під себе певну громадську організацію, бо коли до нього приїдуть з-за кордону, то він скаже: «У мене є громадська організація, я її слухаю». Аграрна була створена тодішнім міністром АПК Ігорем Швайкою, для того щоб знищити всі інші. На жаль, сьогодні вони уклали співпрацю з усіма партіями, але на ділі виявились звичайними провокаторами — не члени ВАРу, а її керівництво! Ми вважаємо, що «рядові» учасники — то наші українці, які просто заблукали і повірили провокаторам.

— Подейкують, там сліди і до Росії вели — добривом займались!

— Так! Саме так! Кому це дають під реалізацію? А різницю — на утримання ВАРу. Ану ж покладіть мені сім мільйонів — я вам такі акції організую!

— Миколо Івановичу, сьогодні багато хто апелює до міжнародного досвіду в земельних питаннях. Розумні голови стверджують, що для нашої країни найкраще підійде досвід Польщі, де сьогодні діє 2,5 мільйона фермерських господарств. Яка ваша думка з цього приводу?

— Я є розробником концепції розвитку фермерства в Україні, і я порахував так: не треба нам два з половиною мільйони фермерів — зробіть хоча б півтора мільйона. Фермерське господарство — це сім’я, в середньому чотири людини. Множимо півтора мільйона на чотири — це шість мільйонів. Скільки сільського населення? 13 мільйонів. Половина з них — пенсіонери, діти та працевлаштовані. Ще одна половина стане самозайнятою. Це що, погана програма? Я в парламентському комітеті сказав, що якби наші агрохолдинги зайшли в Польщу, то там залишилося б 500-600 тисяч робочих місць… А польські фермери сьогодні працевлаштували самих лише українців 1,2 мільйона. Розумієте відмінність? Ліпше мати шість мільйонів заможних і патріотично налаштованих селян, ніж шість сімей, які тут не живуть і чиї діти тут не житимуть. Тому нашій владі не треба винаходити велосипед — усе давно працює, і Польща — хороший тому приклад.