Архів
П’ятниця,
9 жовтня 2020 року

№ 77 (19825)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник

Наша пошта

Добірку підготувала
Валентина ЮРЧИШИНА.

Версія для друку          До списку статтей
  • Рядки з листів

Не продавайте майбутнє своїх дітей

ДОБРОГО дня, «Сільські вісті»! Ви для мене як ковток свіжого повітря, бажаний гість у моїй хаті. Протягом усього життя я передплачую газету і читаю, перечитую із задоволенням. Радію, що ви сьогодні, у цей непростий для України час, захищаєте правду, допомагаєте бороти зло і добиватися справедливості. Я дуже вдячна вам.

У жовтні відбудуться місцеві вибори. Так хочеться, щоб українці віддали голоси за справжніх патріотів, які не зрадять Україну. Думайте, люди, не занапастіть свою долю і долю майбутнього покоління, бо вже життя наше таке нерадісне, довкола стільки несправедливості, неправди. Хочеться світлого дня, аби було життя, в якому не буде зла і брехні. Щоб нашу гідність не принижували ті, хто в душі не має нічого людського. Я людина пенсійного віку, віддавала роботі все своє вміння, трудилася сумлінно, а сьогодні мене дуже дошкульно принизили.

Болить серце за дітей, які гинуть, а інші в цей час десь у Європі продають свої руки. Така неправда ллється, що далі нема сили терпіти. Хочеться звернутися до людей: «Будьте українцями, не продавайте майбутнє ваших дітей і онуків. Голосуйте за кращу долю правильно».

Алла ШАЛАМАЙ.

м. Буча

Київської області.

 

Як нам перемогти оту антиукраїнську потолоч, коли національно-патріотичні партії працюють кожна на себе і поборюють одна одну, а Україна, як сирітка, залишається осторонь? Здолати зовнішнього і внутрішнього ворогів української державності та нації можна тільки єдиним національно-патріотичним фронтом. Хочу подякувати журналістам газети і читачам за патріотизм і небайдужість до долі Вітчизни.

Ярослава САМОЙЛЕНКО.

м. Баштанка

Миколаївської області.

 

Вибрана влада нічого не робить для виховання у нашого народу єдності. І ми самі, українці, винні в тому, що живемо як безбатченки. Бо впродовж трьох десятиліть вибираємо владу і не аналізуємо перед тим, а на що ж здатні кандидати, чого від них чекати. Хіба ми не знали, що Кучма розвалить сільське господарство, чи хто такий Янукович, чи що Зеленський продасть нашу землю? Знали і вибирали. А тепер скаржимось на своє нікчемне життя.

Віталій ШМАЛІЙ.

с. Бабайківка

Царичанського району

Дніпропетровської області.

 

Згідно з логікою і здоровим глуздом, народ повинен керувати державою в особі його достойників, а не держава народом, як у нас ведеться ось уже 30 років в особі поганства, драконів. Але як людям здобути владу і волю, про яку так мріяв Шевченко: «Бо де нема святої волі, добра не буде там ніколи». Де вона, та воля? Нам замість громадського, козацького суспільства нав’язали цей партійний сморід, при якому народ виявився зайвим у розбудові своєї Вітчизни. Все це перебрало на себе злодійство, мафія, гроші. Такий і маємо результат. Безвідповідальність влади зашкалює, однак безконтрольність і безкарність панують і надалі. Народовладдя знищено остаточно. Закон не працює, свободи слова нема. Натомість — піар, шоу, маніпуляції. А ми ж мріяли про національне відродження, народовладдя... Сьогодні ними ніде і не пахне. Пахне наша ненька Україна запустінням, бідністю, розпачем. Зате у владнім «секторі» жирнішають щодень.

Усі наші месії — мільярдери. Вони не вболівають ні за Україну, ні за її народ. Нинішні «слуги» не виняток. Забули, що в нас є ідея, аби держава стала рівною в колі європейських держав. Ліквідували й ідеологію. А хто ж захищатиме ідею, права людини, свободу, українське слово? Співаємо: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу, і покажем, що ми, браття, козацького роду», а у владу обираємо не на громадських (козацьких) засадах, а всяких обіцяльників. Потрібно змінювати виборчу систему, щоб і громадськість допустити до вибору своєї, народної, влади. Скільки ж можна терпіти це гниле ідіотство?

Олексій ПОЛУМІЙ.

смт Диканька

Полтавської області.

 

Версія для друку          До списку статтей

Відгукнися, товаришу

Іван МИХАЙЛЕНКО.

с. Клепачі Лубенського району

Полтавської області.

1965-го мене призвали на військову службу. Курс молодого прикордонника я проходив у Казахстані неподалік міста Алма-Ата. Після кількох місяців перепідготовки мене разом із товаришами по службі відправили на заставу «Лепсінськ», в/ч 2484, що на кордоні з Китаєм. Майже три роки я відслужив на заставі водієм ГАЗ-69. Між особовим і командирським складом панували мир, злагода і повага. Ми постійно відчували надійне плече один одного. Вважаю, що то були найкращі роки мого життя.

Часто згадую Володимира Потапенка із села коло Полтави, Анатолія Волкова з Кіровоградщини, Петра Лобунька і Василя Коновала з Сумщини, Миколу Чайкіна з Черкащини і багатьох інших своїх товаришів, котрі зі мною демобілізувалися 1968-го. Дуже хочеться почути звістку від них або про них та згадати молоді роки. Відгукніться!

 

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове