Вірус безвідповідальності

Микола ВАВІРОВСЬКИЙ.

НЕЩОДАВНО ми з дружиною побували в селі Федорівка, що перебуває у підпорядкуванні Радинської сільської ради, яку очолює Валентина Іванівна Шулькевич. Там на місцевому кладовищі поховані пращури дружини до восьмого коліна. Що вам сказати! Мабуть, Содом і Гомора були кращими після катастрофи. Товстелезні сосни лежать на могилах, хрести поламані. Дерева висять фактично на трісочках і ось-ось можуть гепнутися на голови живим. Це наслідки весняних пожеж і стихії, що вирували в Поліському районі Київщини. Кладовище діюче, однак стан його жахливий, навіть небезпечний для відвідування.

Повернулись ми до Києва у пригніченому настрої. Дружина зателефонувала сільській головисі. На що та відповіла, що про поганий стан кладовища знає, але це її не турбує. Мовляв, нехай родичі померлих самі наводять там лад.

Служба в органах місцевого самоврядування здійснюється, зокрема, і на такому основному принципі, як верховенство права, демократизм і законність. Але голова Радинської сільської ради, мабуть, про це не чула. Як і про норми Закону України «Про місцеве самоврядування (п.11-й ст. 30-ї) та Закону України «Про поховання та похоронну справу (ч. 6-та ст. 30-ї).

Прикро, що деякі чиновники зарано забронзовіли та наділи корону з вірусом безвідповідальності й безкарності перед людьми. Вочевидь, вони щиро вірять, що житимуть вічно, а коли щось станеться, то їх за видатні заслуги перед державою забальзамують і покладуть до мавзолею, а не на занедбане кладовище.