Вогняними дорогами

Віктор МАРУЩЕНКО.

Полтавська область.

Фото з сімейного архіву.

ЛЮБОВ до військової справи зародилася в Олександра Клюшника ще під час строкової служби у прикордонних військах. Тоді йому випало взяти участь у конфлікті на острові Зміїний, де зарекомендував себе як мужній солдат.

— Коли 2014-го на Сході України розпочалося військове протистояння, — згадує десантник, голова Лубенського міжрайонного об’єднання ветеранів АТО Олександр Клюшник, — то добровільно звернувся до військкомату з проханням зарахувати мене до лав ЗСУ. Тричі чув у відповідь відмови, а 24 березня одержав таки повістку. У військкоматі познайомився з такими ж, як сам, добровольцями — Віктором Сивухою, Олександром Смагіним, Сергієм Павликом, Олександром Марченком. Уже наступного дня ми прибули в селище Гвардійське, де були зараховані до 25-ї Дніпропетровської окремої повітрянодесантної бригади в саперну роту.

Після короткострокової військової підготовки (виїзди на полігони, стрільби, вивчення саперної справи) Олександр прибув із земляками-побратимами до селища Амвросіївка, що за 13 км від кордону з РФ. Десантники встановили на ростовській трасі два блокпости, і того ж дня на одному з них відбулося бойове зіткнення з супротивником, у результаті якого знешкодили чотирьох бійців «російської православної армії» (так вони себе називали), а їхнього командира взяли в полон і передали відповідним службам.

Після першого бою у Донецькому аеропорту 26 травня 2014-го ворог вивозив на свою територію «вантажі 200». Олександр Клюшник зупиняв транспорт для перевірки, а його бойові побратими на випадок опору супротивника перебували в цей час у засідці, тримаючи, так би мовити, ворога на прицілі. Траплялися всілякі випадки. Одного разу саме під час огляду Віктором автомашин прибула зміна, яка заступала на чергування. Українські військові не відразу помітили, куди поділися їхні бойові товариші, і тільки зустрівшись із ними в «зеленці», зрозуміли, що побратими їх звідти підстраховували.

Наприкінці липня підрозділ Олександра Клюшника дістав наказ забезпечити прохід 95-ї десантної бригади, викликавши ворожий вогонь на себе. Тоді в жорстокому бою наші бійці зазнали серйозних втрат. Назавжди Олександр запам’ятав і день десантника 2014-го. Його підрозділ знаходився біля Шахтарська. Зранку у військовій частині з гучномовців лунали пісні, а вже ополудні почався шалений масовий обстріл позицій ЗСУ. Сепаратисти гатили з усіх видів важкої зброї, починаючи з мінометів і закінчуючи установками залпового вогню «Град». Неподалік Віктора розірвався снаряд. Того разу обійшлося без поранення. Контузію він дістав в іншому бою.

Гідно пройшовши вогняними дорогами війни на Донбасі, навесні 2015-го повернувся в рідні Лубни, а 2017-го вже як контрактник опинився у 13-му окружному десантно-штурмовому батальйоні. Нині служить у Лубенській військовій частині. Йому присвоєно звання лейтенанта.