Наша пошта

Потрібен суворий контроль

Надія ГНИП.

с. Соснівка

Ярмолинецького району

Хмельницької області.

НАШЕ село невелике, в ньому живуть переважно пенсіонери. Всі ми колись тяжко працювали в колгоспі за мізерну зарплатню. Такі ж одержуємо і пенсії — від 1500 до 2000 гривень. У державі думають, що сільські люди якось проживуть. Отак якось ми й живемо. Отримаєш ці крихти й думаєш, чи відразу їх залишити в аптеці, чи носити туди потроху. А за що ж харчуватися, купувати одяг тощо? Здоров’я втрачене, ми вже не можемо, як колись, працювати на землі, утримувати худобу.

В нашій країні багато розмов про реформи, підвищення пенсій, але чомусь оминають колишніх колгоспників. Коли ж настане справедливість у суспільстві? Ми ж не милостиню просимо, а своє, зароблене тяжкою працею.

Ще болить мені таке. У нашому селі живе неблагополучна сім’я, в якій народилося четверо дітей. Щомісяця держава виплачувала на них 10 000 гривень. Але горе-батьки витрачали їх не на дітей, а на свої п’янки-гулянки. Часто їм ще й не вистачало цих грошей: мати не раз ходила селом і позичала діткам на хліб. Діти й справді були недоглянуті, голодні. Навкруг хати не городина, а бур’яни, хоча батьки ніде не працювали і могли б щось виростити для себе. Свого часу їм намагалися допомогти і працівники сільради, і керівництво місцевого підприємства — все марно. Врешті-решт дітей забрали до обласного опікунського центру. Після цього випадку місцеві депутати провідали й інші багатодітні сім’ї. Висновок був невтішний: батьків, яким потрібні не діти, а державні виплати на них, чимало. Тож держава має посилити контроль за виплатами: гроші повинні йти строго на потреби дітей, їхній розвиток, а не батькам-неробам на випивку.