Просто хотів жити гідно

Руслана ЗІНЧЕНКО.

Цими днями українці спогадували Василя Стуса. 35 років тому в ніч на 4 вересня поет, перекладач, літературознавець і незламний борець із тоталітарною системою помер у карцері радянської колонії для політичних в’язнів, іменованої «Перм-36». Його поховали у чужій непривітній землі російської Півночі — мав добути свій строк. Над могилою не було ні хреста, ні прізвища. Тільки дерев’яний стовпчик із номером 9. В Україну з ГУЛАГу Василь Стус «повернувсь» у листопаді 1989 року.

…Вперше за літературну діяльність та критику радянської системи Стуса заарештували 1972 року. Наступні вісім років за антирадянську агітацію та пропаганду він провів у мордовських і магаданських таборах та золотокопальнях. У травні 1980-го він був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні того ж року засуджений до 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

У колонії він зазнавав постійного психологічного тиску, шантажу, проти нього чинилися провокації. А найстрашніше те, що поет був приречений на цілковиту німоту: нищилося майже все, написане ним. Десятки й десятки зошитів конфіскували й спалили… «Як нестерпно жити за умов, коли звичайне людське прагнення — прожити свій вік у межах елементарної порядності — вимагає надлюдської мужності й надлюдського героїзму, — написав Василь Стус 1975 року у відкритому листі до Івана Дзюби. — Довічною ганьбою цієї країни буде те, що нас розпинали на хресті не за якусь радикальну громадську позицію, а за самі наші бажання мати почуття самоповаги, людської і національної гідності».

Василь Стус і сьогодні не дає декому спокою. 8 вересня поточного року в Дарницькому суді міста Києва продовжиться розгляд позову колишнього адвоката Василя Стуса Віктора Медведчука до Вахтанга Кіпіані — автора книжки «Справа Василя Стуса» про «захист честі, гідності та ділової репутації». Безсумнівно, адвокати одіозного нардепа відстоюватимуть позицію свого клієнта зовсім не так, як, судячи з документів, останній «захищав» Василя Стуса.