• Гаряча тема

Нищать потенціал галузі

Віталій НАЗАРЕНКО.

Торфозаводи Чернігівщини вже сьогодні спроможні заробляти близько 150 мільйонів гривень щороку. Цифра може бути значно більшою, адже ці прогнози випливають лише з наявних виробничих потужностей двох останніх підприємств, які ще не встигли знищити. Виходячи з аналізу економіста та інвестиційного експерта Валерія Марченка, за наявності діючих державних програм та підтримки на регіональному рівні торф може не тільки принести фінансову стабільність у регіон, а й дати значний поштовх для економічного зростання.

_{Намірів не приховують}

ОДНАК реалії торф’яної промисловості в області не викликають оптимізму. Два заводи, які ще тримаються, фактично кинуті напризволяще владою краю, а високі чини в Міненерго намагаються зробити все для того, щоб остаточно передати галузь у чиїсь «волохаті» руки. Звісно, в торфодобувників була надія на нову владу, одначе вона швидко розвіялась: спершу після призначення міністерством так званого кризового менеджера, завданням якого є підготовка заводів до приватизації, а потім — по кількох безрезультатних зустрічах із новоспеченим головою ОДА.

Втім, треба бути послідовним: процес знищення вітчизняної торфогалузі триває не рік і не п’ять. Що казати, найпотужніший і найбільший у Європі Замглайський торфозавод, до якого було прив’язане ціле шахтарське містечко, свого часу ліквідували і порізали на брухт, пробиваючи дорогу на ТЕЦ ахметівському коксу.

Із п’яти торфозаводів, які за радянських часів успішно діяли на Чернігівщині, на плаву залишилося всього два — Ірванцівський (Кути Другі Семенівського району) та Смолинський (Смолин Чернігівського району). Ситуація на підприємствах відома: вони у стадії перманентної боротьби з керівництвом ДП «Чернігівторф» та урядом. Ще наприкінці березня колективи заводів запропонували голові ОДА Андрію Прокопенку кандидатуру людини, яка, на їх думку, здатна вивести галузь із кризи, — це чернігівський економіст та інвестиційний експерт Валерій Марченко. Листи на його підтримку першій людині в області торфодобувники відправляли неодноразово, і місяць тому голова ОДА зустрівся з ним. І по тому мовчанка! Та все ж Андрієві Прокопенку не вдалось уникнути незручної для нього відповіді: під стіни ОДА прийшли мітингувати шахтарі Смолина. «Губернатор» кинув їм, що, мовляв, Валерій Марченко не справив на нього враження, і пообіцяв зателефонувати профільному міністру Ользі Буславець та повідомити про результат розмови. Відтоді пішов четвертий тиждень...

Про саму ж зустріч із шахтарями, яка тривала понад годину, пан Прокопенко сказав досить розмито: «Конфлікт між заводами та «Чернігівторфом» продовжується. Розв’язати його слід на рівні Міненерго та Фонду держмайна. У будь-якому разі підприємства не повинні припиняти роботу в розпал сезону. Адже від цього залежить не лише їхня успішна подальша діяльність та добробут працівників, а й готовність деяких закладів соціальної сфери до опалювального сезону».

А ось його перший заступник, Віталій Загайний, був відвертіший щодо намірів влади: «Зустріч із представниками «Чернігівторфу» з приводу конфлікту між працівниками торфозаводів та керівництвом ДП тільки посилила переконання в правильності думки про планову приватизацію більшості держпідприємств країни. Стисло ситуацію можна описати таким правилом: «Прибутки приватизуємо, борги — націоналізуємо». В результаті чого роль місцевих та державного бюджетів зводиться до погашення боргів горе-підприємств перед працівниками і фондами. Тому я вітаю зусилля фонду в цьому напрямку».

Простіше кажучи, Загайний не приховує намірів сприяти всебічному роздержавленню, і принаймні на допомогу з його боку, як чиновника, у збереженні підприємств у народній власності розраховувати не варто.

_{Проблема — в головах}

А ОТ економіст та інвестиційний експерт Валерій Марченко, який «не справив враження» на голову ОДА, дотримується зовсім іншої думки.

— Свого часу я був налаштований категорично проти частки держави в управлінні. Ми продавали, як кажуть, із молотка такі економічні гіганти, як «Хімволокно», «Вовняна фабрика», «Радіозавод», столичний «Квазар», і сьогодні можна з упевненістю сказати, що це було стратегічною помилкою: держава втратила діючі активи, а люди — робочі місця, — говорить економіст. — Що стосується торфогалузі, то в ній я бачу величезний потенціал. На сьогодні два заводи — це все ще економічно активні підприємства з високопрофесійними колективами. Проєктні потужності кожного становлять приблизно 60 тисяч тонн видобутку та переробки торфу на рік. Із них 40 тисяч тонн може йти на виробництво паливних брикетів, а 20 тисяч — пилоподібного торфу. Та головний потенціал підприємств — це випуск непаливних видів продукції: органічних і органо-мінеральних добрив, удобрювальних сумішей, біостимуляторів, ростових речовин і кормових добавок, сорб-ційних матеріалів для поглинання шкідливих речовин, зокрема важких металів і радіонуклідів, торфолужних реагентів для бурових робіт і виробництва будматеріалів, лікарських засобів, побутової хімії тощо.

Економічний експерт порахував: сумарна виробнича потужність заводів дорівнює 120 тисячам тонн готової продукції. «У цінах нинішнього року її вартість — близько 150 мільйонів гривень, — робить розкладку Валерій Марченко. — А це робочі місця, гідні зарплати, значні надходження до бюджету, погашення старих заборгованостей, реконструкція і модернізація виробництва, розв’язання низки соціально-економічних проблем на рівні ОТГ і так далі».

Як один із прикладів успішності торфогалузі Валерій Марченко наводить Білорусь: «Згідно з розрахунками фахівців цієї країни, функціонування виробництва, націленого на комплексне освоєння ресурсу, при річному видобутку торфу від 64 тисяч до 100 тисяч тонн потребує 7,7—14,7 мільйона доларів експлуатаційних. При цьому таке підприємство зможе щорічно генерувати 17,8—27,7 мільйона доларів чистої виручки. Гадаю, це досить непогані цифри для нашої області».

Здавалося б, для адептів ультраліберальної думки, як-то чиновник Віталій Загайний, дикістю є те, що державні (наголошую. — Авт.) підприємства в Білорусі успішні. Але це справді так! І все це можливо в Україні за наявності ефективного менеджменту та бажання влади, адже насправді, якщо є попит, вирішення проблеми рентабельності лежить у кадровій площині. Її, площину, обласна влада вперто не хоче бачити й продовжує мусолити тему багаторічних боргів.

_{Борги — це фікція}

ОДИН із найкращих в області юристів у галузі трудового права та представник Всеукраїнської профспілки «Трудящі» Олександр Кухарук називає це питання маніпулятивним.

— Говорять про цифру 34 мільйони гривень, однак, як показала остання аудиторська перевірка Північного офісу Держаудитслужби, борги здебільшого фіктивні. 75% із них — це пеня, штрафи, борги з ПДВ і ЄСВ, ПДФО тощо. Важко повірити, але факт: держпідприємство не винне жодної копійки господарюючим суб’єктам. Реальними боргами, які доведеться сплатити, є відрахування Пенсійному фонду, військовий збір, земельний податок — на загальну суму не більше 3,5 мільйона гривень. Решта — маніпуляції! Половину цих боргів мали списати ще у 2012 році, як і на більшості підприємств енергетичної сфери, але цього не роблять задля конкретної мети. Хоча ДП «Чернігівторф» є працюючим і бюджетоутворювальним підприємством, яке щороку сплачує близько 15 мільйонів гривень зарплат та податків.

І економіст Валерій Марченко, і юрист Олександр Кухарук одностайні у позиції, що галузь є рентабельною, проте її свідомо намагаються знищити, щоб потім передати у приватні руки. «Всі так звані проблемні питання можна вирішити. Це реально! Головне, що обласна влада повинна усвідомити важливість енергетичної незалежності регіону зокрема і країни в цілому. Галузь рентабельна, попит на продукцію стабільний, Чернігівщина може мати непогані надходження. Однак, як бачимо, підприємство ведуть до знищення! Ніякого інвестора тут не буде. Будуть руїни та мінус у бюджеті», — резюмував Валерій Марченко.

— До цього часу нам ніхто не повідомив про результати перемовин із міністром, — коментує ситуацію голова профспілки ДП «Чернігівторф» Андрій Страхов. — Нам вдалося відстояти свої рахунки, і торфозаводи все ще тримаються на плаву, однак кадрова проблема на держпідприємстві залишається гострою. Ми не дали порізати на брухт і запустили Смолинський торфозавод ще 2015 року, відстоїмо його й нині.

До відома. Виконувач обов’язків директора ДП «Чернігівторф» Петро Олексійович Слуценко, призначений профільним міністерством, не мав досвіду роботи в торфогалузі. Він числився власником та співзасновником низки приватних підприємств: ТОВ «УКРАЇНСЬКА МЕТАЛЕВА ГРУПА» (основний вид економічної діяльності — оптова торгівля металами та металевими рудами, неспеціалізована оптова торгівля), ТОВ «БСТМ ХОЛДІНГ ГРУП» (розмір статутного внеску — 2 383 488 гривень, діяльність холдингових компаній), ТОВ «НОРТ ВУД» (діяльність із підтримання театральних і концертних заходів) — компанія в стані припинення, згадується у двох кримінальних провадженнях.

Торік Петро Слуценко задекларував грошові активи у розмірі 150 тисяч гривень та 200 тисяч доларів. Натомість, за даними податкової, станом на 01.01.2020 року за ТОВ «УКРАЇНСЬКА МЕТАЛЕВА ГРУПА» числиться податковий борг у державний та місцевий бюджети.