Залишені напризволяще

Яків СКОПИЧ,

голова правління Броварської районної громадської організації «Чорнобильський Спас».

Київська область.

Я КОРІННИЙ мешканець Чорнобильського району. Боровся з наслідками катастрофи, а 20 останніх років борюсь за права ліквідаторів і потерпілого населення. Як безпосередньому свідку аварії та учаснику тих подій мені дуже важко нині усвідомлювати, що влада закриває очі на страждання і муки цих людей, нехтуючи законами соціального захисту.

2011-го ганебною постановою 1210 було призупинено статті 39-ту, 52-гу, 54-ту, 67-му Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що стосувалися пенсійного забезпечення, якого люди добивалися в українських та європейських судах. Чорнобильці з різних регіонів України вийшли на вулиці Києва, Донецька, Львова, Харкова та інших міст. Кульмінацією їхнього протесту стало оголошення голодування, після чого злочинна влада В. Януковича та М. Азарова розігнала мирних протестувальників представниками силових структур, а в Донецьку взагалі було підпалено намети мітингарів.

У жовтні 2015-го учасники чорнобильських організацій України знову вийшли, захищаючи свої права. Вимоги людей були почуті. Тодішній прем’єр А. Яценюк дав розпорядження створити робочу групу для розробки проєкту закону. Протягом 2016-го документ був напрацьований, погоджений і зареєстрований у Верховній Раді під номером 4442, згідно з яким вищезгадані статті закону мали повернути у правове поле. Після доопрацювання депутати підтримали винесення законопроєкту на повторне слухання. Але на цьому все й заглухло. Тоді ліквідатори аварії на ЧАЕС звернулися до працівників посольств Німеччини, Франції, США з проханням підтримати їх у боротьбі за свої права. Їх почули, президент П. Порошенко мав розмову з представниками посольства США і видав указ №196/2018, який, утім, не містив жодного конкретного рішення стосовно поліпшення пенсійного забезпечення чорнобильців.

2019-го під керівництвом голови координаційної ради громадських чорнобильських організацій України І. Д. Ковальчука була проведена зустріч з представниками вже нової влади, і ті запевнили, що комплексний законопроєкт щодо пенсійного забезпечення ліквідаторів, людей, евакуйованих 1986-го, переселених із зони безумовного відселення, а також потерпілих внаслідок аварії різних категорій буде в десятку перших соціальних законів. Але цього так і не сталося.

Протягом 2019—2020 років ми, члени чорнобильських організацій, неодноразово зустрічались із головою Комітету ВРУ з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Г. Третьяковою та її заступниками. Ми досягли локального успіху — вибороли пенсійне забезпечення для ліквідаторів-військових і силовиків, але ж залишаються лікарі, трактористи, водії, працівники громадського харчування та інші категорії ліквідаторів, які зробили не менший внесок у боротьбу з наслідками аварії, а ще евакуйовані жителі Прип’яті, Чорнобильського, Поліського та інших радіоактивно забруднених районів України. Перед ким завинили ці люди? Чому вони мусять вибивати в судах те, що їм належить по праву, запозичувати гроші в банку на лікування та оперативне втручання, надіваючи на шию фінансове ярмо? Чому доля ліквідаторів аварії II категорії ігнорується соціальними законами України? Чому люди, які лопатами гребли радіоактивний бетон у 1986-му, не мають права навіть на путівку в санаторій?

Приїжджаючи в різні регіони, зустрічаючись з евакуйованими із зони відчуження, я часто чую запитання: «Коли повернуть кошти за згублене житло?». Ці люди не просто втратили власні будинки, вони покинули землю, на якій народились, роками вирощували хліб, народжували дітей, у якій лежать їхні пращури... Сьогодні ці українці залишені напризволяще. Колись компенсацію за втрачене майно держава розмістила на спецрахунках «Ощадбанку». Де ці кошти? Коли проведуть індексацію? Коли віддадуть їх людям? Адже з року в рік останніх стає все менше. Невже держава вичікує, поки їх не залишиться зовсім?

Я звертаюся до Президента, Прем’єр-міністра, Голови та депутатів Верховної Ради України з проханням не дати загинути в теперішній складний час моїм побратимам-ліквідаторам, землякам-чорнобильцям, а також тим категоріям населення, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Пане Президенте, прошу вас узяти під особистий контроль долю потерпілого населення, адже відповідний законопроєкт 4442, який забезпечував соціальний захист чорнобильців усіх перерахованих категорій, був готовий уже два роки тому! Чому не можна взяти його за основу? Прошу довести ділом, а не словом, що ви та ваша команда дійсно служите народу.

Оце така відверта мова чорнобильця, хлібороба з діда-прадіда, який став ліквідатором. Ми приходимо в цей світ голі й босі і йдемо з нього, не взявши з собою нічого. Найвище завдання у земному житті — бути ЛЮДИНОЮ і дбати про щастя інших.