Дві країни — два обличчя

Василь ІВАЩЕНКО.

м. Суми.

УКРАЇНА перебуває на порозі 30-річчя своєї незалежності. То де ж ми є? На якому місці серед держав Європи і на кого маємо рівнятися? Візьмімо для прикладу Польщу. У 1990-х наша західна сусідка значно відставала від нас за темпами економічного розвитку. Проте вона твердо вибрала курс на європейську інтеграцію. Ми ж через свою нерішучість топтались на роздоріжжі, довго зважуючись, якому «батьку» кланятись. Європейський господар був щедрий: не скупився на позики як для Польщі, так і для України. Потім МВФ списав Польщі борги, бо вона витрачала кошти на економічний розвиток країни, а для нас вони так і залишились, бо ті кредити здебільшого проїдались і розкрадались.

Що маємо в результаті? Нині Україна відстає від Польщі за темпами економічного розвитку навіть не на 10 років, а більше. Маємо вже шостого Президента, але, на жаль, і він не став гідним господарем. У перші роки незалежності український народ навічно втратив свої кровні банківські заощадження, натомість придбав «кравчучки». Красиво говорити — не означає мудро керувати державою. Понад 10 років розвалювали міцне сільське господарство і заразом почали безбожно розкрадати народне надбання. Крали всі, і навіть президенти, ухвалюючи під себе антинародні закони. Навіть той, хто запевняв, що його руки нічого не крали, нині хизується церквою і своїми добротними екзотичними будівлями. Болісно сприймати дійсність: маючи багаті надра, Україна на грані втрати останньої цінності — землі, що може призвести до втрати незалежності держави.

Вернімось до порівняння. Сьогодні наш працелюбний народ у Польщі в наймах звеличує власною працею її економічний потенціал. Виходить, що польські правителі мудріші за наших? А чи не тому, що українські президенти, заступаючи на високий пост і приносячи клятву, безвідповідально кидали слова на вітер? Бо якби були справжніми патріотами, вболівали за Україну, а не власне збагачення, прикриваючись недоторканністю, то такого не було б.